Я ніколи не любила говорити про своє особисте життя з чужими мені людьми, не маю такої звички, але зараз така ситуація, в якій я не бачу виходу для себе. Тому вірю, що є люди, які були колись на моєму місці і мудро вчинили свого часу та можуть дати хорошу пораду мені.

Дуже вірю, що таким чином вирішу свої негаразди, які склалися в моєму житті останнім часом.

Якось так виходить, що останнім часом я щось все частіше та частіше замислююся над тим, що робити, якщо свекруха моя зовсім буде лежати, і їй потрібен буде постійний догляд вдень та вночі? Адже, у неї лише є один син – мій власний чоловік, більше й неї з рідних нікого немає і розраховувати їй, звісно, більше немає на кого.

І, цілком природно і зрозуміло в цій ситуації, що їй буде досить таки незручно. Адже це рахується зовсім не чоловічим заняттям: попрати її речі, помити її, приготувати їй їсти, та допомогти виконувати всі інші жіночі речі, які людина робить щодня. А я не хочу цього робити, щиро зізнаюся!

Можливо, не всі люди мене зрозуміють, але мене це дійсно турбує, а тим паче останнім часом, коли мама мого чоловіка старіє на очах.

Справа в тому, що у мене є перед очима є живий приклад такого догляду та турботи. Моя бабуся – татова мама, лежить вже десь біля 10 років. За нею повністю доглядає лише моя рідна мама, і це, щиро кажучи, дуже важко, повірте, це неймовірно важка праця, яка не цінується і подяки за яку моя мама ніколи не чула і не бачила, наче й так має бути і це є її обов’язок.

За ці 10 років мама зсунулася і дуже постаріла, вона не може нікуди виїхати на відпочинок, навіть до родичів в гості на пару днів, адже бабусі потрібен постійний догляд, цілодобово вона сиділа вдома біля неї.

Моя мама крутиться як білка в колесі – працює на роботі неповний робочий день, доглядає за нашою бабусею, та й всю домашню роботу ніхто не відміняв, все вона сама робить, виходить все на ній лише.

А ще моя бабуся, якщо вже й говорити усю правду, не дуже хороша людина, вона такою була завжди, мамі жилося з нею нелегко. Але мама, незважаючи на це, все-одно доглядає за нею, і горщики виносить, і все робить для неї.

Мене теж якось спробували залучити до цієї справи, хотіла, щоб і я в цьому допомагала їй, але я відразу сказала, що прекрасно пам’ятаю з дитинства, що була “найулюбленішою” серед онучок. Ось, нехай, кого бабуся найбільше любила і кому подарунки дарувала недешеві свого часу та гроші складала, і виносить її горщики. Але моя мама сама взяла все на себе цей нелегкий тягар по життю.

А я як оце уявляю собі, що і мене таке може чекати, відразу приходжу в смуток і починаю свекруху свою недолюблювати. І відразу згадую всі нехороші речі, що вона мені робила і всі суперечки у нас з її участю.

І відразу починаю думати, що краще найму просто доглядальницю або, навіть, розлучуся з чоловіком, але чужі горщики виносити не буду, адже я не вірю, що матиму за це подяку від його мами. І вдома сидіти прив’язана лише домашньою роботою та турботами, і спину свою не булу гнути – адже, свекруха у мене не маленька, вона важка, теж не буду, і від відпочинку, хоча б один раз у рік, не відмовлюся, я ще молода, і так в своєму житті зовсім нічого не бачила.

Ось чому така несправедливість буває? Я ж нікому і нічого не винна. І, що саме прикро, що чомусь люди починають засуджувати ту жінку, яка ось не хоче просто доглядати чужу людину і все, я ж нікому нічим не зобов’язана. Хоча я думаю, що це роблять ті, хто ніколи не був у подібній ситуації.

Чому чоловіки відразу самоусуваються – типу, що нечоловіча це справа доглядати за жінкою? Та й бабки починають вередувати, кажуть, що незручно, коли сини дивляться за ними, особливо за матір’ю. Яка різниця хто за тобою доглядає і тарілку з їжею приносить тобі у ліжко? Головне ж – доглядають, не залишають на самоті.

Кого народили – той нехай і доглядає. У мене, наприклад, і свої батьки є. Ось, якщо з ними щось трапиться, тоді, так, буду, звичайно, я їх доглядати. А, ось, за свекрухою, чужою зовсім мені людиною, не хочу, відверто кажучи, зовсім.

Думаю, можливо, відразу і своєму чоловікові і його мамі озвучити свою позицію, щоб навіть не розраховували на мене в майбутньому? Нехай зараз щось вирішують та планують. А Ви б доглядали?

Але найдивніше, свекруха, як ніби, і не передбачає таку ситуацію. Замість того, щоб намагатися бути зі мною в хороших відносинах, якось ставати ближчою та добрішою до мене, вона постійно висловлює мені якісь незрозумілі претензії і говорить недобре про мене усім, кого знає. Прямо як ніби спеціально, вона про свою старість навіть і не згадує, вона думає, що завжди у неї все буде добре. Та життя наше дуже непередбачуване і свекруха моя старіє з кожним днем.

Що б ви зробили в моїй ситуації? Як тут краще зробити?

КІНЕЦЬ.