Вперше Олена побачила цю жінку, коли їй було вісім років. Мама тоді була у відрядженні, а батько вирішив забрати її із собою на якесь свято. — Доню, ти ж вмієш зберігати таємниці? — Так. — А я, якщо ти нікому нічого не скажеш, куnлю тобі ляльку Барбі. То була чудова угода, і дівчинка кивнула.

Вони приїхали в гості, де справді у когось був день народ ження. Тато вручив незнайомій жінці подарунок і якось дуже міцно обійняв, Лені це не сподобалося.

Пізніше, коли мама запитала, на чиєму дні народ ження вона була, Олена збрехала, що в однокласниці Юлі, і пішла грати у свою нову ляльку. Вдруге Олена бачила її в тринадцять років .

Тоді вони всією родиною гуляли парком. Проходячи повз дитячу карусель з кониками, Олена раптом побачила ту жінку, до якої вони їздили на день народження.

Вона погладшала і пофарбувала волосся в рудий колір, але Ганна все одно її впізнала. За руку жінка тримала дівчинку років трьох – гарненьку, з блакитними очима та темними кісками.

Олена глянула на батька, вирішивши, що він зараз привітається зі своєю старою знайомою, але тато, почервонівши, раптом відвернувся і не дивився в їхній бік.

Жінка прямо свердлила їх поглядом, особливо маму, та нічого не помічала. Увечері, лежачи в ліжку, Олена раптом подумала, що дівчинка, мабуть, її сестра…

І ось сьогодні, Олені вже двадцять три, вона побачила її на nохоронах тата. Дівчина побачила її, ту жінку в чорному плащі та знову без парасольки! Жінка nлакала, ховаючи обличчя в хустку. — Хто це? – раптом запитала мама, обернувшись до Олени. Чому вона поставила це питання саме їй, Олена не знала.

Може, щось відчула, а може, завжди здогадувалася. – Не знаю, – тихо сказала Олена. — Вперше її бачу. Напевно, співробітниця, їх он скільки… Вдома вона згадала про ту дівчинку з темними кісками – скільки їй зараз років? Чотирнадцять? Чи знає вона про свого батька? І що більше його немає? Було б чудово познайомитися з нею та поговорити. Щоправда, навряд чи її мати цього захоче…

КІНЕЦЬ.