Близько дев’ятої ранку у двері наполегливо подзвонили.

Олег Петрович неохоче виліз з-під ковдри і, позіхаючи після сну, мляво поплентався відкривати.

Після робочого тижня в агентстві ритуальних послух, Олегові хотілося виспатися. На те і створені вихідні, щоб до обіду повалятися в ліжку, насолоджуючись заслуженим відпочинком.

Драматична професія не зробила Олега песимістом. Навпаки. Він щиро любив життя. А до жінок, як до дивовижних творінь природи, Олег Петрович ставився з любов’ю, що не згасає з роками.

У його однокімнатній квартирі завжди панував безлад. Проходячи повз дзеркало в коридорі, Олег Петрович погладив тижневу щетину і скуйовдив залишки волосся на голові.

– Як швидко промайнули роки, старий вже! — майнула думка. – Куди пішли? Помчали безповоротно!

Відчинивши двері, Олег побачив у коридорі помірно літню брюнетку в сірому костюмі та чорному капелюшку з вуаллю.

Гостя уважно оцінила поглядом гідності власника квартири:

– Таким я вас собі уявляла! Красень! Навіть зморшки вам пасують! Але, мовчіть! Прошу вас! Ні слова більше!

Незнайомка приклала палець до губ здивованого Олега Петровича і рішуче увійшла до квартири.

– Видно без дружини живете, – усміхнулася рання візитерка, оглянувши квартиру господаря. – Не відчувається жіночий затишок. Так і не одружилися за ці роки?

– Вибачте. Не розумію. Хто ви? І до чого тут моє особисте життя? – законно здивувався Олег.

– Я прийшла на прохання моєї дочки, якої нещодавно не стало. Сподіваюся, ви її не забули?

Жінка дістала носову хустинку і обережно промокнула підведені очі.

Олег із ввічливості теж зробив скорботне обличчя.

З хвилину сумно помовчали.

– Ну, давайте приступимо до справи, заради якої я тут. Чи пам’ятаєте ви день вашої зустрічі в Одесі? – спитала незнайомка. – І її? Засмагла, юна, струнка, освітлена променями передзахідного сонця.

Олег задумався, щось згадуючи.

– Ваше знайомство сталося у районі набережної. – Уточнила гостя. – Адже так?

Господар квартири мовчки кивнув.

Справа в тому, що часті поїздки в Одесу залишили у пам’яті нашого героя близько тридцяти гарячих любовних романів. Але Олег Петрович не став ділитися своїми міркуваннями з немолодою жінкою, яка свято вірила в єдине і нетлінне кохання.

Відвідувачка не вгамувалася.

– А пам’ятаєте, як ви до неї підійшли і спитали: Як пройти в бібліотеку?

«Колись це був чудовий спосіб познайомитися з дівчиною, – із задоволенням згадав Олег. – Зараз все роблять по-іншому».

– Потім ви пішли до маленького затишного кафе на березі моря: їли морозиво, випивали ігристе. Моя дівчинка потім часто згадувала той вечір. Пам’ятаєте?

Олег кивнув головою.

– Наприкінці вечора вам принесли рахунок. Ви порилися в гаманці, а потім зізналися офіціанту, що у вас не вистачає грошей сплатити замовлення.

– Щось пригадую… – буркнув чоловік, червоніючи.

– Моя дівчинка запропонувала вам поділити цю суму на двох.

– Ну як би так. Була така справа.

– Потім ви купалися в теплому морі при світлі срібного місяця. А вночі усамітнилися з нею у готельному номері. Та чарівна ніч залишила в її душі незабутні враження та легкий смуток. Вона пішла від вас лише вранці.

Олег опустив очі. Відпиратися було безглуздо. Гостя з точністю стенографістки виклала всі події того дня.

– Зараз вона вже на небесах, – розплакалася незнайомка. – Але перед тим, як піти, вона дала мені вашу адресу і попросила розповісти вам таємницю, яку всі ці роки приховувала від чоловіка. Сподіваюся, ви зрозумієте, як їй усі ці роки жилося з людиною, яка досі не знає, що їхня дитина була від іншого!

«А чоловік куди дивився? – іронічно посміхнувся Олег, – Ось дивний тип! Навіщо ж відпускав дружину одну на відпочинок?!

– Не можу зрозуміти одного? Звідки вона взяла мою адресу? Я його наче нікому не давав. І хто той чоловік, який є справжнім батьком їхньої дитини? — з цікавості поцікавився Олег.

– Бешкетник! — крізь сльози посміхнулася жінка, пустотливо помахавши йому пальцем. — Не вдавайте, що нічого не розумієте! Звичайно ж, це ви!

– Я?! Ви напевно жартуєте?

– Запам’ятайте, юначе! Моя дочка ніколи і нікого в житті не обманювала! Нікого! Окрім чоловіка, зрозуміло. Але в мене є ще один головний доказ, проти якого вам не буде чого заперечити! Мама завжди знає, хто є справжнім батьком її дитини. Ну! Чому ж ви мовчите? Здивувалися від щастя, тату? Вітаю! Тепер у вас є дочка.

Олег задумався. Його холостяцьке життя давало тріщину і могло серйозно змінитися не на краще. Прийдешні зміни його хвилювали. З появою дочки йому доведеться нести відповідальність за її долю, допомагати дівчині матеріально та дарувати їй невитрачені за роки розлуки тепло та батьківську ласку.

У молодості Олег замислювався про малюка, але його напружували турботи та інші неприємності, пов’язані з вихованням малюків. На батьків завжди чекають безсонні ночі, дитячі сльози та мокрі пелюшки. Він ніколи не розумів чоловіків, які бажають няньчити дітей. Б-р-р-р! Нікому такого не забажаєш!

З іншого боку, у його житті мали з’явитися й приємні моменти. Дівчина вже доросла – і це зовсім непогано! Може, вона буде гарною, як її мати, і народить йому онуків. Він, Олег, стане дідусем. У його самотньому житті з’являться радощі, яких не доведеться виховувати самому. Для пелюшок і брязкальця є батьки, а він зрідка приходитиме до доньки в гості, гратиме з малюками і робитиме їм подарунки. Така роль «недільного дідуся» його цілком влаштовувала.

Але тут Олег відзначив і негативну сторону свого батьківства. А раптом з другим татом у них виникнуть неприязні стосунки на ґрунті ревнощів. Невідомо ще, як цей чоловік до нього ставитиметься.

Зрештою Олег все зважив, заспокоївся і поцікавився, як звати його дочку.

– Мама назвала її Оксаною.

– Оксана Олегівна, – замріяно промовив Олег. – Звучить красиво.

– Чому Олегівна? – Здивувалася дама.

– Тому що я Олег. Так мене назвали мої батьки.

– Який ще Олег? Хіба ви не Віктор Іванович Гончаренко?

– Слава Богу, ні, – іронічно посміхнувся Олег.

– А яка у вас адреса?!

– …, будинок 56-а, квартира 12.

Жінка дістала з сумочки пом’ятий папірець і, одягнувши тремтячими руками окуляри, ще раз уважно перечитала адресу.

– Хіба це не будинок 56, квартира 12?

– Ні. 56-й будинок знаходиться поряд, – розвеселився Олег. – А я слухаю вас, слухаю! Ось одразу відчуло моє серце, що тут якась помилка!

Незнайомка вискочила з коридору.

– Бувайте! Обережніше там спускайтеся сходами! — гукав їй вслід схвильований від радості холостяк.

Зачинивши двері, Олег важко видихнув, і перехрестився. Як же він не любив змін.

КІНЕЦЬ.