Роман зустрічався із Людмилою доволі довго. Через три роки і весілля запланували, почали потрохи готуватися. Та за декілька тижнів до визначної події чоловік почав підозрювати кохану у зраді. На тому вони і розійшлися, як у морі кораблі. І ось через двадцять років він зустрів свою доньку. І вона страшенно була схожою на його самого.

В свої вісімнадцять вони із Людою так кохали один одного. І дня не могли вони провести у відсутності своєї другої половинки. Всі друзі могли тільки позаздрити таким чистим та світлим почуттям. І ось у найвідповідальніший і найочікуваніший момент все зірвалося.

А сталось це тоді, коли Роман дізнався про вагітність своєї коханої. Він був переконаний, що малюк не від нього, адже сам використовував засоби контрацепції. Отже, від нього вагітності бути не може. Очевидно, йому зрадили. Ось він і сказав, що дитину виховувати не буде і справи з дівчиною більше мати не хоче.

Всі родичі Романа були шоковані, переконували, що це непорозуміння і він сам щось наплутав. Всі прекрасно розуміли, що Людмила на таке не здатна. Всі, окрім самого Роми. А сама дівчина була занадто гордою, щоб щось доводити, тому і залишилась сама із дитиною.

Хлопець у цей час вирішив поїхати геть із міста, аби пережити розставання. Тому і стали вони бачитись максимально рідко. А коли він і приїжджав до батьків, то оминав хату колишньої десятою дорогою та вдавав, що взагалі її не знає.

Життям Люди він не цікавився. А їй в той момент було дуже і дуже важко. Свою дитину вона любила, як і її батька, але образу на малюка поширювати не хотіла, тому і давала йому все найкраще. Іншого чоловіка не знайшла, бо взагалі не хотіла пов’язувати своє життя ще з кимось. Хоч залицяльників і було багато.

Постійно Людмила зависала на роботі, адже хотіла забезпечити дочці гарне дитинство. А дівчинка росла дуже милою, вдячною та слухняною дівчинкою, в усьому допомагала матері.

Ось тепер Софія зовсім доросла. Вона вступила до університету і переїхала до міста. Тепер Людмила почала помічати, що дівчина стала ще більше схожою на Романа. Не раз вона малою запитувала у матері про тата і чула правдиву історію їх кохання. А потім підросла і зрозуміла, що навіть розпитувати даремно, все одно доля їх разом не зведе.

Одного разу Роман приїхав до рідного міста і побачив своє старе кохання із донькою. Коли він побачив дорослу Софію, то мало свідомість не втратив. Це ж точна копія його. Декілька днів він місця собі не знаходив. Чомусь тільки тепер дійшло, яким бовдуром він був. Вирішив піти та попросити вибачення у Людмили.

Як воно не дивно, але з часом у них все склалось і аж у двадцять років у Софії з’явився батько.

КІНЕЦЬ.