Не так давно ми з чоловіком прийняли важливе і досить серйозне для нас рішення. Квартиру, в якій жили самі залишили синові, а самі купили та переїхали на новеньку однокімнатну. Він у нас уже дорослий, треба будувати власну сім’ю і так далі, тому і житло повинно бути більшим.

На переїзд довелось витратити дуже багато часу. Самі розумієте, перевезти все своє життя в інше місце. От в останні дні ми займались тим, що перебирали коробку із документами і непотрібне викидали, а потрібне перевозили.

Я, чесно сказати, і забула, що там є. Бо багато років ми навіть якісь чеки туди скидали, гарантії, які видавались при купівлі техніки. Загалом, ціла купа всього. І ось серед цього всього син натрапив якраз на документи про всиновлення.

Все життя ми з Миколою тримали це у таємниці і ніяк не могли розповісти про те, що Максим нам не рідний. А тут і говорити нічого не довелося. Син дивився на мене такими очима, що мені хотілось провалитись крізь землю. Потім він почав кричати, а я від безвиході – плакати.

Тоді він скочив на ноги, схопив ті папери і розірвав на шматки. Та сказав фразу, яка відкладеться у моїй пам’яті надовго:

– Мені геть все одно на те, що я тільки що побачив. Для мене ви назавжди будете рідними батьками. Виховали і виростили, вилюбили.

Саме в цей зворушливий момент зайшов чоловік. Коли ми сказали, що таємницю розкрито, то він заплакав разом з нами. Таким я Миколу ще ніколи в житті не бачила, тому момент ставав ще більш цінним.

Увечері ми розповіли Максиму вже всю історію про наше безпліддя і довгі спроби завагітніти, про його маму, що написала відмову відразу після пологів. Так ми і полюбили його з першої зустрічі, так і стали одним цілим.

КІНЕЦЬ.