Мою дружину звуть Світлана. І має вона дещо дивну звичку. Річ у тім, що вона постійно ходить на закупи до риночку. Там, звичайно ж, все лежить насипами у величезних відкритих коробках, всі люди підходять та мацають овочі і фрукти своїми руками, а потім їдять. Загалом, Світлана теж фанатка таких дегустацій.

На цей раз у мене був вихідний на роботі і кохана попросила у мене піти із нею. Я не міг відмовити тим оченятам, тому і погодився. Ось ми набрали повні пакети всякого добра і поспішали на вихід до свого автомобіля.

І в мене, і в дружини руки були зайняті покупками. Та раптом щось у її голову зайшло і вона спихнула мені свої пакети, вийняла з одного такого банку із рибою та почала її щупати. Напевно, згадала, що не перевірила на свіжість, чи що це було, я й до цього часу не зрозумів.

Коли я спостерігав таку картину, то аж серце кров’ю обливалось. Тепер же її руки будуть страшенно рибою тхнути. Для чого було туди лізти? Невже не можна дотерпіти до дому? Я просто уже уявляв, як такі ніжні рученята будуть смердіти і як вона буде їхати з ними в машині і все це скапуватиме на мої недавно вимиті сидіння.

Я чесно сказав Світлані, що така її поведінка мене розлючує і засмучує. Вона лише знизала плечима, мовляв, і сама не розуміє, для чого полізла в ту банку.

Так ми і йшли до автомобіля: Світлана із брудними мокрими руками, а я із пакетами перед собою. Коли нарешті дістались парковки, то я ледве відкрив багажник, аби все звалити туди. А тоді побіг відчиняти двері дружині, щоб вона і не торкалась ручки тим розсолом. Тоді сів сам і почав прогрівати автівку.

Чесно кажучи, тоді настільки сердитим був, що ніякими словами не передати. Але старався не виплескувати негатив на кохану жінку.

Але ось нашу тишу порушила якась бабуся похилого віку, що стукала у вікно машини. Я відчинив і запитав, чи потрібна допомога. Вона заперечно помахала головою і розповіла, що слідувала за нами геть від самого базару. І що її захоплює наша пара. Світлані побажала берегти такого люблячого чоловіка, який здатен терпіти найдурніші забаганки і при цьому ще більше кохати свою дружину.

Мені стало тепло на душі від того, що навіть сторонні люди помічають наші почуття. А ми із Свєтою у шлюбі вже багато років. Надіюсь, і до останніх своїх днів збережемо такі стосунки.

Ми з Світланою подякували старій, посміхнулись одне одному і я покірно пішов до магазину у пошуках серветок.

КІНЕЦЬ.