Після того, як наших батьків не стало, сестра моя їх хату забрала собі. Усе оформила на себе, мені не дала навіть rород

Моя рідна сестра чимало років доглядала за нашою мамою й татом і лише їй дісталася їх хата.

Я жила всі ці роки в свекрухи, батьків свого чоловіка, мені там було важко, правду кажучи, але мова зараз зовсім не про те.

Сестра моя Валентина працювала в поліклініці санітаркою, з її робочим графіком у неї було багато вихідних, багато вільного часу. А я тоді була на заробітках в столиці, працювала продавщицею на ринку, адже в селі мені було важко роботу знайти.

Я завжди, коли поверталася з Києва додому, давала Валентині трохи грошей, адже знала, що чоловік п’є, їй важко з ним, я її шкодувала і хотіла допомогти, чим могла.

А коли мамі було недобре і сестра в стаціонарі з нею сиділа місяць, я дала чимало грошей, щоб оплатити і ліки і харчування, адже розуміла, що не можу все кинути і відразу поїхати до мами. Тому я вчинила по-совісті, не могла бути з мамою в цей час, тому допомогла грошима на лікування.

А коли я повернулася в село і купила своїй доньці квартиру в місті, то більше в столицю працювати не їздила, тому могла часто провідувати маму й тата, звісно, ніколи не приходила з порожніми руками і на городі все їм допомагала. Загалом, хоч жила в свекрухи, але завжди намагалася щось їм принести, щось смачненьке зготувати.

Коли не стало наших тата й мами, Валентина моя прийшла до мене і попросила, щоб я з нею пішла в сільраду і написала відмову від хати.

Я не вважала це цілком справедливим, адже я теж їх рідна дитина, моє життя непросте, але я бачила, що сестра зі своїм чоловіком настроєні рішуче і з хати мені нічого не перепаде, тому не хотіла псувати родинні стосунки, адже прийшлося б мені просто відразу йти до суду.

Згодом я пішла і написала відмову, хоча мій чоловік ще довго зі мною після того не розмовляв.

Єдине, що я у сестри просила, щоб віддала мені земельний пай батьків, він був оформлений на маму.

Валентина відразу рішуче відмовила мені у цьому, сказала, хто доглядав батьків – того й майно.

Так, сестра жила з батьками, але й я ніколи від них не відверталася, допомагала чим могла. Я теж їх дитина, хіба мені не щось залишитися від моїх батьків?

Валентина за характером рішуча і вперта, їй вдалося мене переконати, що все належить по праву. Я людина спокійна, не люблю суперечок в родині, тому й тут поступилася їй.

Хата батьків залишилася сестрі, земельний пай вона здала в оренду, щороку за нього отримує чималі гроші. Вона мовчить, а її чоловік хвалився сусідам, що минулого року за пай нашої матері вони отримали 17 тисяч гривень за рік.

А останньої поминальної суботи я вирішила провідати своїх батьків. Купила цукерок, печива і пішла до їх горбиків. Там я зустріла знайому, вона й мені розповіла, що моя сестра усім людям зараз скаржиться, що вона одна поставила пам’ятники для батьків, а я не дала їй ні копійки.

Мені після цього так прикро на душі. Можливо, й потрібно було щось дати сестрі, але ж вона забрала все і за той пай за рік ті пам’ятники могла зробити. Мені від тата з мамою нічого не залишилося і всю пенсію вони теж постійно віддавали її. Що я ще винна своїй сестрі?

КІНЕЦЬ.