Аліса відкрuла шафy, оглянула вбрання й засмучено зітхнула.

– Ну, чому я не народилася хлопцем? – подумала дівчина. – Їм так просто. Відкрив шафу – що вивалилося, те й надів! А тут, через два тижні корпоратив. Біда!

Вона зняла з вішака нове плаття і приміряла його. На цей корпоратив Аліса покладала великі надії.

Справа в тому, що новий начальник відділу Василь Павлович з’явився в офісі нещодавно. І відразу всі дівчата звернули на нього увагу. А що? Молодий, високий, красивий, а найголовніше, неодружений.

Симпатичний хлопець сподобався Алісі. Він був чемний і галантний. Не те, що цей програміст Павлик. Вічно задається і жартує з неї.

– Ось, ця сукня підійде! – продовжила свої думки дівчина. – Я її ще не одягала. Виглядаю в ній я ефектно. Можливо, Василько і зверне на мене увагу. Не дарма ж він, минулого тижня, запросив мене пообідати. І очима мені постійно їсть. А Павлик нехай сумує. Таку красуню. відвели! А от нічого було з секретаркою директора смішки розводити.

Аліса заспокоїлась і глянула на годинник.

– Ой, на роботу запізнююся, – запереживала вона. – Тепер уже тільки на таксі.

Вискочивши з таксі, дівчина прискорила крок і мало не зіткнулася з якоюсь бабусею.

Бабуся була старенька і трохи неохайно одягнена.

– Самотня, – майнуло в голові у дівчини. – Нікому за нею доглядати, а сама вже не може…

– Доню, – нерішуче звернулася старенька. – Щось я не можу зрозуміти, – вона безпорадно закліпала очима. – А де я живу?

– Ні, – оторопіла Аліса. – А ви хоч адресу свою пам’ятаєте?

– Алісо, ви на роботу запізнитесь, – раптом зʼявився Василь Павлович. – Ходімо. Ми ще встигнемо кави випити.

– Так, тут бабуся загубилася, – дівчина розгублено показала на стареньку. – Треба її кудись відвести. Можливо, її рідні шукають.

– От ще, – скривився начальник. – Ходімо. Нам вже пора.

Дівчина розгубилася. Бабуся, покрутивши головою, зробила крок у бік Аліси, не втрималася і опинилась на снігу. Пальто її миттєво намокло. Бабуся безрезультатно намагалася підвестися. Аліса підскочила до неї.

– Алісо! Ви забруднились, – вигукнув Василь Павлович. – А вам з людьми працювати. Як у такому вигляді?

З–за рогу будинку з’явився Павлик. Він стрімко підбіг до старенької та Аліси. Одним різким рухом він підняв бабусю. Бабуся плакала.

– Що трапилося? – схвильовано запитав хлопець.

– Нога, – сказала бабуся.

– Вона загубилася, – сказала Аліса. – Не знає, де живе.

– Агов, – строго звернувся до них Василь Павлович. – Робочий день розпочався. Облиште цю бабцю. Не наша це справа.

Аліса з Павлом перезирнулися.

– Алісо, ти йди, – звернувся до неї Павло. – У мене машина за рогом. Я стареньку у лікарню доставлю і куди треба повідомлю. Не хвилюйся, все добре буде.

Потім він глянув на начальника.

– Ви директору повідомите, що я затримаюся.

– Алісо, – кивнув Василь Павлович. – Ходімо швидше. Вам ще себе привести в порядок.

Павло підхопив стареньку на руки і побіг у бік своєї машини. З кишені його куртки випав телефон. Аліса підняла його і помчала на роботу.

…Час минав, почалася обідня перерва, а Павло ще на роботу не повернувся.

– Знаєш, – тихо прошепотіла Алісі секретарка директора. – Павло прогуляв, директор розлючений. Догану, напевно, вліпить. Дзвоню йому, а телефон поза зоною.

– Він же відпросився, – здивовано дивилася на неї дівчина. – Василь Павлович в курсі. А його телефон, у мене. Він його впустив випадково.

– Так, він сам на нього доповідну написав, – знизала плечима секретарка. – Я сама бачила.

Аліса ахнула і помчала до директора.

– Розберемося, – вислухавши її схвильовану розповідь, спокійно промовив директор. – Ідіть працюйте.

Аліса сіла за стіл і дивилася в комп’ютер.

– Алісо, – Василь Павлович несподівано з’явився за її спиною. – Незабаром у нас намічається корпоратив. Якщо бажаєте, я можу піти з вами. Ну що? Ви згодні?

– Ні! – буркнула дівчина. – Ні в якому разі! Василю Павловичу, прошу вас дотримуватись субординації.

– Я просто запитав, – почервонів чоловік. – Так, по–дружньому.

– А ми з вами ніколи друзями не були, – зиркнула на нього дівчина.

Василь не розумів, що таке могло статися. Та Аліса вже все зрозуміла про нього…

За три години до кінця робочого дня повернувся Павло.

– Все добре, – прошепотів він Алісі. – У бабусі невелике розтягнення. Онука її знайшли. Він усіх на ноги підняв. Шукав її. Вона, виявляється, два дні як загубилася. Я їх додому відвіз. Хороший хлопець. Переживав дуже.

– А тут у нас…

– Дурниці, – зупинив її Павло. – Знаєш, скоро Новий рік! Ми з друзями у Карпатах святкувати будемо. Усі з дівчатами. Поїдеш із нами?

– Як хто? – посміхнулася Аліса.

– Як моя дівчина, – засміявся хлопець. – Тепла спортивна куртка є?

– Знайду, – почервоніла Аліса.

На корпоратив Павло й Аліса пішли разом. Для цього випадку дівчина купила собі нову сукню.

А перед Новим роком Василь Павлович звільнився. На його місце призначили Павла…

КІНЕЦЬ.