Світлана швидко перевдягнулася, накинула рожевий халатик і побігла у ванну прийняти душ. Свій телефон вона залишила на комп’ютерному столі.

Павло якраз зайшов у кімнату, як раптом на телефон дружини прийшло повідомлення. Чоловік глянув на екран і прочитав:

«Світланочко, завтра вранці я зайду до тебе!»

Дружині писав якийсь Слава!

Чоловік вже не знав, що й думати.

Павло захотів почитати листування між незнайомим йому чоловіком і своєю дружиною, але листування як такого, окрім цього повідомлення, не було.

Тривожне передчуття зʼявилося у Павла.

– Значить переживає, що побачу, тому всі попередні повідомлення й видалені! – подумав Павло.

Дружина Павла працювала у лікарні за змінами. Він же мав п’ятиденний робочий тиждень.

Повідомлення від незнайомця напружило Павла, і тепер не давало йому спокою.

– Значить завтра вранці я на роботу, а він до моєї дружини! Добре влаштувалася моя кохана дружинонька! – обурювався Павло.

На екрані телевізора тривала трансляція футбольного матчу, а затятому вболівальнику Павлу було вже не до футболу.

– Можна, звісно, зараз вимагати від неї пояснень, але напевно вона придумає якусь відмовку, – міркував він.

Після неприємних роздумів у Павла визрів план. Він вирішив, що вранці вирушить на роботу, а потім повернеться додому, нібито, бо забув перепустку, яку залишить вдома…

…Коли дружина вийшла з ванної, Павло сказав що втомився і пішов відпочивати.

Він довго не міг заснути, всілякі погані думи лізли в його голову. Де ж вона з ним могла познайомитися?

– Можливо це хтось із її колег, а може хтось із пацієнтів. Значить, у них далеко зайшло, якщо він запросто приходить до нас додому.

Павло чув, як поряд з ним лягла дружина, але він прикинувся сплячим.

Його розумом вже заволоділи ревнощі та злість. Лише на ранок Павло відключився, але незабаром його розбудив будильник.

У належний час Павло вийшов із дому, його дружина продовжувала ще спати.

Він зателефонував до свого безпосереднього керівника і попередив його, що затримається на пару годин.

Опинившись на вулиці, Павло вибрав позицію для спостереження поряд із сусіднім будинком за кущем.

Звідси він міг контролювати вхідні двері до свого під’їзду. Стояти на одному місці було не дуже зручно, адже з під’їзду виходили знайомі йому люди.

І щоб не потрапляти в їхнє поле зору, Павлу доводилося змінювати своє місце спостереження.

Хоча людям, які поспішають на роботу, було не до нього. Десь за годину стеження дало перший результат.

У під’їзд зайшла спочатку жінка, яка його не цікавила, а через десять хвилин туди пройшов чоловік.

Зробивши невелику паузу, Павло попрямував до свого під’їзду. Його серце аж стрепенулося, коли він опинився на сходовому майданчику навпроти вхідних дверей своєї квартири.

Павло обережно вставив ключ у замок і обережно повернув його.

Опинившись у коридорі, він ступив на чиєсь взуття.

Павло не вмикав світло, але зрозумів, що це кросівки незнайомця.

У цей момент його душа була переповнена гнівом. Не роззуваючись, Павло попрямував у бік спальні, але в ту ж хвилину раптом почув задерикуваний сміх своєї дружини.

Цей сміх долинав із кухні. І Павло, миттєво змінивши свій маршрут, подався туди.

Коли він з’явився на порозі кухні, то побачив за чаюванням свою дружину і незнайому… Жінку!

– Павло, – здивувалася дружина. – А ти чого повернувся?

– Перепустку залишив у кишені іншої сорочки…

– До речі, Павле, познайомся, – це моя нова колега і подруга Мирослава.

– Приємно з вами познайомитися, Мирославо, – сказав Павло.

– Можна просто Слава, мене всі так називають з дитинства, – посміхнулася Мирослава. – А ми з вашою дружиною от вирішили по магазинах прогулятися…

– Ви вже вибачте, не можу скласти вам компанію, треба на роботу бігти! – сказав Павло і з усмішкою попрямував до виходу…

КІНЕЦЬ.