Мою маму звуть Світлана Петрівна і наразі вона проживає у селі. Умови проживання у її хаті залишають бажати кращого: вода у колодязі наприкінці вулиці, туалет на подвір’ї, навіть помитися немає де. Сто разів ми пропонували хоча б воду провести до хати, але вона навідріз відмовляється. Мовляв, вона сама і їй і так добре.

Але така горда вона була колись. Тепер я поняття не маю, як людина похилого віку має сама ті відра з водою сунути. Вирішив я хоча б їй власний колодязь зробити, щоб далеко не ходити.

Нещодавно поруч будиночок викупила якась пара. Я вирішив запропонувати їм викопати спільний колодязь між хатами. Чоловік спочатку і сказав, що це чудова ідея, потім відмовився через значні витрати. І так морочив він мені голову сто разів. Поки я вирішив, що робитиму все сам. Тому й поставив усе там, де моя мама показала.

Минали місяці і ось на якесь одне із свят приїжджаю я до матері у село. Аж бачу, сусід воду тягне з її колодязя. Ну я і промовчав. Та побувши там, тиждень, побачив, що він і далі по декілька разів у день по воду приходить.

Мені води то, звичайно, не шкода. Але нині колодязь зробити – справа недешева. Ви самі розумієте, скільки треба матеріалу. І на це все він грошей пошкодував, а тепер ходить сюди, як до себе додому. Мама ще страшенно дратується, коли він не зачиняє дверцята і гуси із двору втікають, доводить по всьому селі за ними гонитися.

Тож я і вирішив набратися сміливості і сказати нахабному чоловікові, щоб до нас по воду більше не ходив. Він мовчки кивнув головою, а потім мама дзвонить і каже, що знову Роман із відрами під хатою. А матір то старенька, сваритись не хоче.

На цей раз рознервувалась вона знов через ті дверцята і тиск упав, приїхав я чимдуж, аби стару лікувати. От тоді і вирішив на колодязь замок повісити. Ключик мамі своїй у декількох дублікатах віддав, раптом загубить.

От з того часу і матір спокійна, і мені за свою працю не образливо. Сусід прийшов, посмикав дверці колодязя і пішов додому. Спочатку ображався і навіть не дивився у нашу сторону, а потім прийняв нашу позицію і навіть почав вітатися до моєї матері.

Не знаю, чи вчинив я правильно, але метод, як бачимо, дієвий.

КІНЕЦЬ.