Мама з вісімнадцяти років напружувала мене думками про шлюб. У неї особисте життя не склалося, зовсім недовго заміжня побула і через батька ми тільки в борги влізли, тому вона сподівалася, що хоч мені зустрінеться хороший хлопець. Але цього, на жаль, не відбувалося. Я не була особливо зацікавлена в пошуку чоловіка, а хлопці, що намагалися залицятися до мене, мені зовсім не подобалися.

Маму дуже турбувало, що я у двадцять п’ять одна і без дітей, коли мої подруги і колишні однокласниці давно заміжні і з немовлятами на руках. Зате в мене була стабільна робота і чудовий дохід.

Постійні розмови мами і спроби присоромити мене за те, що я одна і навіть без дитини, підштовхнули мене до усиновлення чотирирічного хлопчика. Я давно подумувала про це, але сподівалася зайнятися цим пізніше, коли своя сім’я буде.

Маму мій вчинок шокував. Вона вважала хлопчика чужою дитиною і не розуміла, навіщо мені цей тягар, коли я можу ще передумати.

– А потім що, назад у дитячий будинок його відправиш? Свою дитину ще не народила, а чиюсь на піклування взяла! Та який же чоловік на тебе подивиться, думаючи, що в тебе вже є син?

Мама виявилася абсолютно неправа. Якраз після появи в моєму житті хлопчика, у мене і з’явився перший справжній хлопець, і вискочила я за нього заміж дуже скоро. Він був при грошах, я теж, тому хлопчик ніколи ні в чому не мав потреби, але ось мама з ним няньчитися не хотіла.

Хлопчик їй не подобався, вона завжди прагнула нагадати йому, що він не мій син, а усиновлений. Щоб не травмувати дитину і зайвий раз не змушувати її вважати “не своєю” в нашій родині, ми максимально обмежили її спілкування з бабусею.

Про своїх дітей я поки що не думаю, бо є хлопчик, а більшого нам із чоловіком ніби й не треба. Я чомусь думала, що мама теж вгамується, коли в неї з’явиться онук, але він виявився не таким, як їй хотілося.

Чого цій жінці в житті не вистачає? Дочка щаслива, вже заміжня, онук є… Не розумію я маму. Невже настільки важливо ростити саме кровного онука? Чому так?

КІНЕЦЬ.