Іра й Валя були сусідками. Дівчатам було зручно разом ходити на танці і в кіно – повертатися в один під’їзд в темряві не так боязко вечорами.

Іра – жвава і яскрава, весела дівчина брала з собою тихеньку Валю.

– Ходімо, Валентино, – говорила Іра. – Сьогодні на танцях жива музика буде.

Дівчата з танців ішли найчастіше втрьох. У Іри були кавалери, а ось Валя завжди була одна.

Непримітна і скромна, вона не приваблювала до себе хлопців.

Нарешті, у Іри закрутився одного літа роман із Сергієм.

– Іро, не залишай мене одну, – просила Валя. – А то я від нудьги зав’яну. З вами мені хоч можна вийти і на танці, і в кафе. А одна я не піду, не зможу…

– Добре, мій Сергійко мене обожнює, тож погодиться і на подружку. Замовить у кафе столик на трьох, добре вже, – відповідала Іра й обіймала Валю.

Вони втрьох часто гуляла разом. Після танців чи ресторану Валю проводили до будинку, а Іра залишалася посидіти на лавці біля під’їзду зі своїм Сергієм.

Сергію не дуже подобалося ходити втрьох із подругою Іри і він казав:

– Нам би з тобою побути одним, Ірочко, а тут вічно твоя подружка непоказна, що так і будемо всі троє гуляти?

– Ну, давай їй допоможемо. Не маєш хлопців на прикметі неодружених з твоїх друзів? Познайом Валю. Вона тиха, але порядна дівчина, добре готує і в’яже.

Сергій посміявся, але задумався. Незабаром він привів на побачення і свого давнього приятеля Сашка.

І тут почалося!

Валя була така рада знайомству, що стала веселішою, щось у ній стрепенулося всередині, мабуть, надія на кохання.

Чи то Сашко це відчув, чи справді шукав саме скромну і тиху дівчину, але вони порозумілися, і ось уже дві пари кілька разів зустрічалися вечорами.

А потім і зовсім Сашко з Валею віддалилися від Іри з Сергієм. У них було кохання, і закохані почали готуватися до весілля.

Тепер Валі стало не до Іри. Вона вся з головою пішла в підготовку до заміжжя, щодня зустрічалася з Сашком, вони ходили в салон для наречених, складали меню застілля і багато клопотів було в тиждень, що залишився до весілля.

– Отак тихоня твоя, – сказав одного разу Сергій Ірі. – Перше тебе заміж вискочила. А ти он відстаєш…

– Заміж вийти не проблема, аби в заміжжі було добре… – відповідала цілком серйозно Іра і хмурилася.

Сергій, як з’ясувалося, був не проти погульбанити…

– Уявляєш, Валю, мій Сергій все менше мені подобається. Виявляється, не так все гладко, як мені здавалося на початку нашого знайомства, – з сумом говорила Іра.

Вона розповіла Валі, що припинила стосунки з Сергієм, і тепер одна ходить на танці.

На весіллі у Валі та Сашка Іра була дружкою. Вона раділа за свою сусідку і хотіла їй щастя. Після весілля молодята ще кілька місяців продовжували ходити на танці і в кафе, раділи життю.

Іра намагалася скласти їм компанію, але Валя як відрізала:

– Ні, Іринко, тепер нам із Сашком ніхто не потрібен. Ми – сім’я, а в сім’ї третій зайвий. Не ображайся.

– Зрозуміло, – відповіла їй Іра. – Коли я тобі була потрібна, щоб хлопця знайти, то ти всюди за мною ходила. А як я залишилася сама, то тобі й не потрібна стала…

– Ні, річ не в цьому. Подивися на себе, Іро, ти гарна, ну, як ти можеш залишитися одна? – заперечила Валя, і зачинила перед подругою двері.

Ірина зітхнула. Вона все ще переживала розлуку з Сергієм. Встигла закохатися, але зрозуміла, що боротися з його звичками їй не під силу. Іра бачила чимало нещасливих сімей, де чоловіки гульбанили.

Дівчина припинила стосунки і з Валею, коли та так відповіла їй. Вони тільки віталися при зустрічі і більше ніколи не відвідували один одного, ніби й не було тих років спільних гулянь, танців та столика на трьох у кафе та ресторанах.

Іра довгий час була одна. Ходити на танці їй скоро набридло, іноді вона ходила в кіно з колишньою однокласницею, чи збиралася у колі колег по роботі на їхніх ювілеях.

А Валя була щасливою. Через кілька років вона народила доньку, і виходила у двір з нею гуляти. Іра із заздрістю дивилася у двір через фіранку і в душі в неї з’явилося сильне бажання мати дитину. Хоч дівчинку, хоч хлопчика, все одно. Але дуже захотілося стати матір’ю.

Чи Бог почув серцевий поклик Іри, чи випадковість сталася, але незабаром, на одному зі святкових застіль у приятельки, вона познайомилася з хлопцем.

Він одразу звернув увагу на Іру й почав запрошувати її танцювати. Через два танці Іван просто її запитав:

– А чому досі ти незаміжня, Іро?

Іра так зніяковіла, що почервоніла і відповіла:

– Та ніхто не бере…

– Бути такого не може… – розгубився Іван, пізно зрозумівши, що поставив нескромне запитання. – Таку красуню…

Вони йшли додому разом, сміялися і розмовляли. Виявляється, вони мали багато спільного: й улюблені книги, і музика, і предмети в школі.

Іван одразу запропонував Ірі зустрічатися, а через три місяці вони подали заяву в ЗАГС.

Іра й Іван поїхали жити в інший район міста. Тепер вона рідко згадувала Валю. І більше не гнівалася на сусідку, бо в житті Іри теж все змінилося.

Вона готувалася стати матір’ю, любила свого чоловіка, насолоджувалася сімейним життям, створюючи затишок у власній квартирі.

Коли народився син, Іра дякувала Богові за дане їй велике щастя. І чоловіка вона покохала ще більше, бо Василь, їхній хлопчик, був прямо копією тата…

КІНЕЦЬ.