А я не зобов’язанuй тобі доrоджати. Ти у цьому домі звичайна rосподарка й не більше. Тож зайвий раз не розкрuвай poта та не вказуй мені, що робити й до коrо ходити. Це чоловічі справи!

До одруження Антон був ідеальним хлопцем. Ставився до мене з ніжністю та турботою. Влаштовував незабутні романтичні побачення. Постійно дарував квіти та подарунки. Писав любовні записочки й навіть римував. Тож коли хлопець запропонував мені одружитися й з радістю погодилася.

Після весілля все кардинально змінилося. Від мого романтичного чоловіка не залишилося й сліду. Людину ніби підмінили. Він став грубим та злим. Постійно на мене кричав, був чимось невдоволеним. Щоб я не зробила – усе було не так.

Ми жили окремо у будинку чоловіка. Я з ранку до ночі важко працювала. Прокидалася ні світ ні зоря, щоб дати їсти худобі. Потім готувала нам сніданок й одразу прибирала за собою на кухні. Знала, що Антон не любить безладу й знову буде сваритися. Після роботи одразу бігла додому. Приготувати вечерю, прибрати будинок, попрати речі й знову поратися на господарстві.

Коли додому повертався чоловік, то сідав до столу, їв приготовлену їжу. В обов’язковому порядку критикував мене та йшов відпочивати до телевізора. Тобто я була вимушена працювати й догоджати, а він навіть палець об палець не вдарить.

А от коли його на допомогу кликала наша молоденька сусідка – летів, як обшпарений. Там він був справжнім господарем. Ворота пофарбує, паркан полагодить, дах відремонтує й на городі допоможе.

Де ж це таке бачено, щоб чоловік біля чужого дому нароблявся, а на свій плював.

Я думала, що після народження дитини він зміниться. Та навіть поява на світ первістка його не змінила. Правда мені більше роботи додалося. Одного разу я не витримала й розповіла Антону, що думаю про нього та його поведінку, тоді й почула правду про себе.

«А я не зобов’язаний тобі догоджати. Ти у цьому домі звичайна господарка й не більше. Тож зайвий раз не розкривай рота та не вказуй мені, що робити й до кого ходити. Це чоловічі справи!»

Терпіти таке ставлення я більше не збиралася, тому зібрала свої й дитячі речі й поїхала до батьків. Нас розлучили через пів року.

Антонові призначили аліменти, але він їх не оплачував. Це навіть добре, тоді моя дитина буде вільна від цього жахливого чоловіка.

КІНЕЦЬ.