Інна з Максом познайомилися на весіллі дочки. Та вирішила вискочити заміж у вісімнадцять років. Один із родичів нареченого, мало не їв її очима. А коли зазвучав вальс і молодик запросив її танцювати, Інна вирішила не відмовляти. Адже вона любила цей танець. Хлопець уміло вів свою партнерку.

— Ти де так добре танцювати навчився? — Запитала вона. – Займався бальними танцями. Вони танцювали разом усе весілля. «Подумаєш, молодий. Зате натанцююся від душі», думала Інна… Через два дні після весілля Макс чекав її на виході з офісу з величезним букетом червоних троянд. — Ти чого прийшов?

Та ще й букет приніс! Мене ж на роботі засміють. Запитуватимуть, до якого дитсадка ходить мій кавалер, — з обуренням сказала вона. — Мені вже 25 років. Закінчив університет та працюю.

— А мені сорок! Різницю помічаєш? Навколо стільки молодих дівчат. Ось їх і доглядай! — Сорок?! Ніколи не подумав би. Але це нічого не змінює! Ніхто мені не може заборонити вас любити! Навіть Ви! Так тривало щодня. Він зустрічав її після закінчення роботи і проводжав додому.

Потім йшов. Як би не хотіла Інна відштовхнути Макса, але потихеньку помалу прикипала до нього. А коли Інна захво ріла, він доглядав її. І Інна, зрозумівши, що Макс її любить, здалася. Макс кликав її заміж. Інна чинила опір. Дочка із зятем зайняли бік Макса.

Але Інна, впевнена, що Макс рано чи пізно, покине її . Її вмовили, коли жінка завагітніла. — Який «рожай»?! Ти в своєму розумі! Мені бабусею треба вже бути, а не матусею! Але під скоординованим натиском Макса та його батьків Інна поступилася.

Вони обіцяли, що якщо, не дай Боже, Інна з Максом роз лучаться, то вони доnомагатимуть їй з дитиною… Нині Антонові двадцять років. Макс з Інною люблять один одного, вони досі чоловік і дружина. Шістдесятирічну Інну часом мучить совість. Вона думає, що зіпсувала kоханому життя. А Макс упевнений, що він найщасливіша людина у світі.

КІНЕЦЬ.