Мій батько – великий любитель поділитися вельми “корисною” порадою, яка запросто зламає найщасливіше і безтурботне життя. Не уявляю, як мама його витримала стільки років і виховувала мене разом із ним, поки, нарешті, її терпець не увірвався, вона не розвернулася і не пішла з величезною валізою і мною.

З батьком я певний зв’язок підтримував, приїжджав інколи до нього на вихідні, зустрічав якось Новий Рік із ним, і на випуск з університету він прийшов.

Але в нього на будь-який привід для мене знаходилася цінна порада, як мені не можна завжди слухати маму, а то я виросту ганчіркою, як спеціальність не ту вибрав, краще в магістратуру на іншу йти, тощо, аж до того, що на моєму весіллі він кілька разів пропонував мені передумати й одружитися пізніше, але з кимось іншим. Йому просто Світлана зовні не подобалася.

Мама просила батька не слухати, але я не міг просто кинути слухавку посеред розмови, коли він мені тихенько радив із дружиною бути суворішими, щоб вона не думала, що їй усе дозволено і не почала гуляти.

Я пропускав татові слова повз вуха довгий час, оскільки в моїй родині все було чудово, і у нас зі Світланою були чудові стосунки, на відміну від батька з матір’ю. Тільки нещодавній випадок змусив мене йому висловитися.

Він напросився до нас на святкування мого дня народження. Як доросла зайнята людина я взагалі не планував святкувати, але був змушений покликати батька і матір. Вони, на диво, навіть не гризлися за столом.

– Ну що, синку, вже одружені, час і про онуків подумати, – підбивала нас зі Світланою мама, підморгуючи моїй дружині.
– Яких ще онуків? – вклинився тато. – З ким? Зі Світланою? Адже вони розлучаться скоро. Я відразу говорив, що не підходить вона… личком зовсім не вдалася, що ж поробиш?…

Світлана з чогось взяла, що тато переказує мої слова, точніше, нашу розмову. Вона образилася і в сльозах помчала геть. Мені довелося ще кілька днів перед нею вибачатися і пояснювати їй, що в мого батька гострий тільки язик, а не розум. Він усіх намагається образити, не тільки її.

На своє виправдання батько тільки нерозумно посміхнувся і сказав: “Так вона цінувати тебе буде, якщо вирішить, що ти в будь-який момент залишити її можеш. Ти просто не розумієш психологію жінок, вона зовсім по-іншому працює”.

Не батько, а горе якесь. Як би його так провчити, щоб він поради свої при собі надалі тримав?

КІНЕЦЬ.