Я з 16 років заробляла собі на життя. Батьки у мене хороші, живуть у достатку й мають змогу допомогти. Та я вирішила, що всього досягну власними силами.  Дівчина я досить розумна, розуміла, щоб почати отримувати прибуток потрібно зайнятися власною справою. Почала продавати товари через онлайн магазин.

Вклала гарні гроші у рекламу, знайшла хороших постачальників й отримала перших клієнтів. Далі діло пішло саме собою. Через три роки я змогла купити собі власну квартиру.

Згодом познайомилася з Володимиром. Хлопець мені дуже подобався, у нас збігалися смаки та погляди. Спілкування з ним було легким та невимушеним. Не знаю, хто тягнув мене за язик, але практично одразу я розповіла кавалеру, що маю власне житло.

З часом я вже й забулася про ту розмову, а от хлопець мій ні. Якось він з’явився на порозі моєї квартири з речами й просився пожити декілька місяців. Пояснив, що посварився з батьками, вони фактично вигнали його з помешкання й наказали винаймати житло.

А я що безкоштовне місце ночівлі? Мені не потрібен такий хлопець. Якби мав клепку, то б знайшов вихід із цієї ситуації, як справжній чоловік, а не мала дитина про яку потрібно піклуватися. У няньки я не набивалася, тому розпрощалася зі своїм кавалером тієї ж миті.

КІНЕЦЬ.