Сесія. Усі студенти нервово походжають біля дверей кабінету, в якому приймають екзамен. Лише одна дівчина відсторонено стоїть біля вікна й дивиться, як на землю падають пухнасті сніжинки. Варя, вона відмінниця, й може не хвилюватися за те, який білет випаде. Ні в кого не виникало сумнівів, що дівчина складе на 5.

Павло не готувався та він і пари відвідував через раз. Якщо не складе іспит, його відрахують. Як можна підготуватися за годину-дві та й по чому. Він же конспекти не писав. Хлопець перебирав у голові можливі варіанти й тоді побачив її. «Стоїть біля вікна, милується краєвидом. Ще б пак! Вона ж всезнайка».

Хлопця дратувала відмінниця Варя. Всюди вона перша, всі ставлять її у приклад. Попри свої почуття, він підійшов й попросив конспект. Варя посміхнулася й спокійно дістала із сумки зошити.

-Не знаю, чи тобі це допоможе. Ти зовсім не готувався?

-А якби готувався просив би чужі конспекти? – дратівливо відказав хлопець.

-Я розповів тобі найважчі білети. Наш викладач любить давати додаткові питання саме з них.

Дві години Варя невтомно пояснювала одногрупнику основи педагогіки й методики її викладання. Він вже заплутався в усіх тих методах та правилах. Та все ж голові щось відклалося.

Настав час заходити до кабінету. Перед самими дверима Варя дістала із кишені брилок «кроляча лапка».

-Це тобі на удачу!

Через пів години з кабінету вилетів вдоволений Павло. Хлопець підбіг до Варі й закружляв її у повітрі, радісно вигукуючи:

-Склав! Я склав! Ти моя рятівниця.

З того часу Паша та Варя не розлучалися. Через рік зіграли весілля, а наступного – хрестили свого первістка Андрійка.

***

Двадцять п’ять років щасливого подружнього життя. Варі не вірилося, що час так швидко спливає. Сьогодні Павло поведе її до ресторану. Подарує улюблені квіти та щось із коштовностей. Він завжди так робить у цю знаменну дату. Варя поглянула у його розпорядок, декілька важливих зустрічей, нарада. Її чоловік ось уже 6 років обіймає посаду директора школи, але вся робота по суті на ній.

Жінка не скаржиться, вона пишається своїм коханим. Разом вони пройшли багато труднощів й зараз цілковито щасливі. Через вікно свого кабінету жінка помітила, що Павло сідає в автомобіль. Вона поспішила йому назустріч, адже вранці не встигла привітати зі спільним святом.

Підбігла зі сторони пасажирського сидіння, відкрила двері й застигла на місці. Її вірний та коханий чоловік цілувався з молоденькою вчителькою математики. Скандалів вона не влаштовувала. Повернулася до кабінету, написала заяву на звільнення, віднесла йому на стіл. Викликала таксі й повернулася додому.

Сина відправила до своїх батьків. Свої речі зібрала й тимчасово поїхала жити до подруги. За кілька днів зробила документи й відправилася на заробітки за кордон. Павло шукав її, постійно надзвонював, залишав повідомлення. Просив дати шанс все пояснити. Вона не хотіла чути його брехливі слова. Викреслила цього чоловіка зі свого життя й почала все з чистого аркуша.

***

Десять років Варя не була на Україні. Тут, в чужій країні, їй було добре, якби не туга за сином та батьками. Нічого таїти, за Павлом вона теж сумувала. Влаштувалася в гарну родину репетитором англійської мови. Зарплатня була хороша, житло надавали. Сім’ї переповідали історії про хорошу вчительку, тому роботи в неї було вдосталь.

Із сином постійно підтримувала зв’язок. Він все розумів й не сердився. Такий вже дорослий, нещодавно одружився, але полетіти на весілля у мами не було змоги. Скоро вона стане бабусею, тож заздалегідь взяла відпустку й готувалася до повернення. Можливо вона б зробила це набагато раніше, але хвилювалася, що може зустрітися з Пашею.

Зараз в її особистому житті все добре. Має чоловіка Ганса, він чуйний та спокійний. З ним добре, але надто нудно. Та головне, що він кохає її й ніколи не зрадить. На весну вони планують одружитися. Сину вона ще нічого про це не розповідала.

Через два місяці зателефонував Андрійко, повідомив, що дружина народжує. Варя одразу замовила квиток й полетіла додому. З невісткою познайомилася уже в лікарні, тоді й взяла на руки свою прекрасну онучку. Бабуся була щаслива, її син гарно влаштувався, його дружина прекрасна дівчина, а маленька Соломійка – справжнє диво. У лікарню прийшов і дідусь.

Варя не очікувала, що почуття залишилися та коли побачила його, після скількох років розлуки, зрозуміла, що досі кохає. Як же інакше, він її доля й вона знала це напевно. Час відвідин завершився, рідних попросили на вихід. Павло запропонував Варі поїхати з ним. Вона після нетривалих роздумів погодилася.

Дорогою Павло розповів про себе. Він самотній, відколи вони розлучилися не мав стосунків з жодною із жінок. Колись давно чоловік зробив помилку, яка коштувала йому щасливого подружнього життя. Зараз, як ніколи, усвідомлює, що хоче бути з нею, бо кохає більше від життя. Він просить її дати ще один шанс.

Цілу ніч жінка не спала, вона довго обдумувала слова колишнього. Почуття брали гору, їй хотілося залишитися й спробувати склеїти розбиту вазу. Але, як би ти не старався цілою вона вже не буде. Вранці замовила квиток на найближчий рейс, попередила сина, та поїхала до аеропорту. Павло знайшов її уже перед самим відльотом:

-Знову тікаєш від мене навіть не поговоривши?

-Нам немає про що говорити. У мене тепер нове життя, інший чоловік.

-Я сам винен, проґавив своє щастя. Візьми на удачу – Паша дістав із кишені брилок кролячої лапки. Той самий, який йому колись дала Варя перед іспитом. Усі ці роки він зберігав його, як нагадування про початок їхнього кохання.

КІНЕЦЬ.