Віктор їхав з роботи додому і раптом дзвінок від матері. Вона знала, що він повертається з роботи на машині, в ці моменти мама намагалася його не відволікати. Значить щось важливе. Віктор з тривогою спитав: – Мамо, щось сталося?

– Не хвилюйся синку, нічого страшного. Просто я сьогодні у нашій поштовій скриньці знайшла лист для тебе від якоїсь Микитенко Олени з села Калинівка. Лист в наш час така рідкість. Може заскочиш дорогою і забереш?

Віктор знав це село. Він якось був там у відрядженні. Щоправда, з того часу минуло, напевно, років п’ять. Віктор, тоді ще рядовий торговий представник великого підприємства, часто мотався по селах, укладав контракти з місцевими магазинами на постачання товару.

Він заскочив на хвилинку до матері, забрав листа і поїхав додому. Вдома його зустріла дружина Ольга.

Із дружиною йому пощастило. Вона була дочкою власника їхнього підприємства. Закінчила технологічний університет, і прийшла до них працювати. Якось так вийшло, що спочатку вони спілкувалися з Віктором, в основному, по роботі, а потім закохалися та одружилися.

Багато хто вважав, що він одружився за розрахунком, але це було не так. Віктор по-справжньому закохався в дівчину. А як не закохатися? Розумна. Красива. Весела та проста. У ній не було ні грама зарозумілості чи гордині.

Після одруження він став розсудливим, став серйозним, справжнім сім’янином. Поки ж був неодружений, ох і нагулявся! Хлопець видний, душа будь-якої компанії, дівчата самі на шию лізли, не ображати ж їх відмовою?

З Ольгою вони були одружені вже три роки. Багато що в житті Віктора змінилося за цей час. Він став заступником свого тестя та майбутнім наступником його бізнесу. Віктор був із звичайної родини середнього класу, а тепер став, можна сказати, багатим. Він їздив крутою машиною. Жили вони з дружиною у просторому будинку, відпочивали там, де душа забажає.

З Ольгою вони були щасливі, але, як відомо, щастя рідко буває абсолютним, завжди чогось не вистачає. Їм не вистачало дитини. Не виходило в них стати батьками.

Вони ходили і їздили на різні огляди, проходили купи різних процедур. І ось після всього винесли вердикт, що Ольга ніколи не зможе стати матір’ю. Вона дуже переживала, але Віктор любив її підтримував і заспокоював.

Вдома Віктор повечеряв, подивився з дружиною фільм по телевізору, а коли вона пішла спати, згадав про листа, розкрив конверт і прочитав:

– Доброго дня Вітя! Пише тобі бабуся Ніни. Пам’ятаєш, ти з моєю онукою гуляв, коли був у нас в селі? Ти погуляв і поїхав, а Ніна народила від тебе хлопчика, назвала Ігор. Спершу жила з матір’ю, а після того, як матері не мтало, Ніна почала жити зі мною. Тільки вона на білому світі не затрималася також. Не стало Ніни. Ігор зі мною залишився, тільки стара я стала, і можуть хлопчика до дитбудинку забрати. А недобре це, коли батько є. Я сходила до нашого магазину дізналася твою адресу, вона у них збереглася, і ось пишу тобі. У Ігоря у графі батько твої дані, записані зі слів Ніни. На цьому прощаюсь.

Віктор застиг від здивування. Згадав він і село, і Ніну. Вона була хороша дівчина, але надто наївна, вірила всьому, що він їй казав. Відрядження закінчилося, він поїхав і більше ніколи не бачив Ніну і навіть не згадував. Він і подумати не міг, що в нього десь росте дитина.

Вранці Віктор все розповів Ользі, дав почитати листа. Переживав, як вона поставиться до такої новини? Може сварку влаштує чи розпочнуться докори? Він був готовий до всього.

Ольга була спокійна. Вона тільки сказала: -Збирайся. Ми їдемо в Калинівку.

Бабуся Галя заплакала, коли побачила Віктора та Ольгу. Вона й не сподівалася, що він приїде, так ще так швидко. Ігор притулився до бабусі і дивився з-під лоба на незнайомих людей. Поглянувши на хлопчика, Віктор переконався у своєму батьківстві остаточно. Ігор був дуже схожий на нього. Вони недовго пробули в гостях у бабусі, забрали свідоцтва про народження хлопчика,  і поїхали до міста.

В службах опіки Віктор розповів про ситуацію, що склалася, написав клопотання, доклавши до нього копії документів своїх і хлопчика. Йому пообіцяли не затягувати питання і якнайшвидше видати дозвіл. Далі звернення до ЗАГСу, і Ігор стане законним сином свого батька.

Ольга та Віктор накупили у місті подарунків для хлопчика та повернулися в село. Вони хотіли одразу забрати Ігоря, нехай звикає, але він притулився до бабусі на руки і зі сльозами на очах умовляв її не віддавати його чужим людям.

– Добре, ми не будемо тебе забирати поки що. Ми часто до тебе приїжджатимемо, щоб ти до нас звик. Згоден? – Запитав Віктор.

І тут всіх здивувала Ольга. Вона запропонувала забрати до себе Ігорчика разом з бабусею. Бабуся Галя подумала та погодилася. Вона теж не хотіла розлучатися з онуком. Він для неї був єдиний рідний чоловічок, єдина радість у житті. Так, і одній в старенькій хатці залишатися не хотілося в її роки. Їм дали тиждень на збори і перевезли до себе.

Батьки Ольги та Віктора були здивовані появою нових родичів, а потім нічого, звикли.

Віктор з дружиною радіє, що в них з’явився син. І взагалі, у них повноцінна, щаслива родина: мама, тато, і улюблена бабуся.

Великий будинок. Місця вистачає всім.

КІНЕЦЬ.