Коли ми зіграли весілля, то стали жити з Богданом у його матері, свекруха сказала, що ми маємо підлаштовуватися одна під одну: поважати одна одну і правила цього будинку.

Мати Богдана ще відразу пояснила, що вона не проти того, щоб ми жили разом, але маємо зробити це проживання комфортним для обох.

Ми з Богданом розписалися, але свого житла у нас не було, але у чоловіка є частка в батьківській трикімнатній квартирі. Продавати квартиру і навіть пропонувати це, совісті б у нас не вистачило.

Свого часу Богдан отримав свою частку по приватизації, не напрацював на неї. Я пропонувала орендувати квартиру окремо для нас, та чоловік зі своєю мамою були проти цього, адже вважали, що так ми ніколи не назбираємо кошти на своє власне житло. Так що вирішили жити і збирати гроші.

Мама Богдана приходила з роботи раніше нас, тому вечерю готувала вона, ми з чоловіком потім посуд могли помити, кухню прибрати, все розставили на місця. Зате в суботу свекруха працювала, так що обід і вечерю готувала я.

Одного дня мати мимо їхала, фарш купила м’ясний, вирішила додому забігти та завезти, щоб не зіпсувався.

Вона сама пройшла на кухню і поклала пакет з фаршем на стільницю, швидко побігла назад на роботу, лише декілька слів сказала мені. Я вже почала готувати їжу, суп варила сирний, а в мисці маринувалося філе для запікання. Якось автоматично я прибрала пакет з фаршем в морозилку, шкода було, щоб зіпсувався.

– А де фарш? – свекруха повернулася з роботи. – Ти його навіщо в морозилку прибрала?

– Я вже готувала обід і вечерю, – спробувала я пояснити, – на завтра теж є їжа. Я подумала, що йому лежати просто так, ще зіпсується.

Того дня мати чоловіка була незадоволеною весь вечір, адже планувала смажити котлети, але не стала це робити, адже потрібно було довго розморожувати фарш і вона б не встигла насмажити їх на вечір.

Так, свекруха не просила прибирати фарш в морозилку, але вона і про намір ввечері ліпити котлети не обмовилася! Але потім мені мама чоловіка сказала, що, якщо ми живемо в одній квартирі, це не робить мене господинею на її кухні, що я розпоряджаюся її речами на свій лад.

Мовляв, будь добра, пам’ятай про це! Якщо я щось кладу на стіл, не треба це нікуди перекладати, якщо я про це не прошу, або немає дозволу від мене. Якщо я кладу сюди фарш, а не забираю в холодильник і в морозилку, значить це мені так треба. Я тут господиня.

Відтоді я старалася не брати речі та продукти свекрухи.

А нещодавно наближався її день народження, свекруха хвалилася, що купила гарну червону рибу велику, для запікання, щоправда грошей витратила на це багато. Мама чоловіка поралася на кухні, попросила мене щось їй допомогти, я допомогла і пішла спати.

Вночі захотіла води випити, заходжу на кухню, там риба лежить, яку якраз свекруха купила. Я й гадки не мала чи робила свекруха щось з нею, чи маринувала її, але чіпати рибу я не стала, вже не хотілося нічого чіпати, що належить матері Богдана.

А вранці свекруху зустріла на кухні і вона стала скаржитися, що риба зіпсувалася за ніч, бо в квартирі було тепло дуже, адже вона забула її покласти в холодильник. Я сказала, що бачила її вночі, але чіпати не стала, адже вона просила мене не брати її продукти.

Цього разу свекруха знову образилася на мене, адже сказала, що я спеціально не поклала рибу в холодильник, щоб вона зіпсувалася, а вона стільки грошей заплатила за неї, а мені зовсім не шкода її.

Я стала збирати свої речі і сказала чоловікові, що я їду до батьків. Якщо він хоче мати сім’ю, то ми орендуємо квартиру і будемо жити окремо, а якщо ні – тоді розлучимося.

Свекруха говорила, що я їй все свято зіпсувала.

Зараз ми живемо в орендованій квартирі, я беру, що хочу, кладу, куди хочу, ніхто мені не дорікає за це. А з мамою чоловіка я більше спілкуватися не хочу, і справа навіть не в рибі.

Хоч нам важко, бо гроші чималі віддаємо за оренду. Але невже було б краще жити в квартирі свекрухи, де тобі постійно докоряють в усьому?

КІНЕЦЬ.