Вітя із сусіднього села, ми через знайомих зійшлися. Не можу сказати, що в нас таке яскраве кохання було, просто в ньому я побачила все те, що потрібно для спокійного, сімейного життя: добрий, спокійний, не n’є і не rуляє.

Та й мені дуже хотілося переїхати від батьків та жити окремо. А Вітя дуже до речі натякнув, що батьки, швидше за все, на весілля подарують йому окрему квартиру.

Ми з весіллям вирішили не затягувати, адже вже досить дорослі люди, йому 29, а мені 26. Весілля зіграли, але квартиру нам ніхто не подарував, Вітя привів мене до будинку своїх батьків.

Першого ж дня свекруха мене покликала на кухню : -Тепер ми одна велика родина, я до вас у життя лізти не буду, але нам потрібно спробувати у всіх питаннях знаходити спільну мову.

Тепер у цьому будинку дві господині, треба розділити обов’язки, все робитимемо разом! Після її слів я дуже pозлютилася. Я почувала себе обдуреною, адже не погоджувалась жити з його батьками.

Я і зі своїми жити не хочу, а тут чужі люди, з якими я чомусь повинна намагатися порозумітися. Робити мені нема чого, ну так, звичайно! Того ж вечора зібрала речі і оголосила новоспеченому чоловікові, що подаю на розл учення.

Я вірю, що знайду ще своє щастя.

КІНЕЦЬ.