Будь-якій жінці потрібна неабияка сила волі та мужність аби навчитися жити без чоловіка-зрадника. Але що потрібно тій жінці, яка знайде в собі сили йому пробачити?

Я вважала, що мій шлюб щасливий. З Ярославом у нас все складалося дуже добре з перших днів стосунків. Ми практично одразу почали жити разом. Батьки були проти, подруги вважали, що я надто поспішаю. Усі пророчили нам швидкий розрив стосунків. Натомість спільний побут нас тільки зблизив, тому весілля не змусило себе довго чекати.

Як по сценарію, одразу після гуляння я дізналася про свою вагітність. Хоч дитину так скоро ми не планували, але ця новина була для нас лише в радість. Народила первістка хлопчика. Назвали його Семеном. Ярослав виявився не тільки прекрасним чоловіком, а й батьком. Він не міг прожити й хвилини без сина. Постійно з ним няньчився, носив на руках, годував з пляшечки, міняв підгузки. Для мене це неабияка допомога та радість.

Я не раз чула історії про те, що після народження дитини, подружжя віддаляється один від одного. У наших стосунках з Ярославом я теж помітила деякі зміни. Він все менше часу проводив зі мною.

Ми мало розмовляли, хоча раніше ділилися усім. Чоловік більше не дивився на мене, як на жінку. Для нього я була просто мамою його дитини. Ліжко ми ділили лише для сну. Востаннє ми були близькі ще до народження Семена.

Звісно усі ці спостереження та здогадки вели до одного – у Ярослава коханка. Мені не хотілося гратися в шпигунські ігри: лазити в його телефоні, перевіряти кишені чи взагалі стежити. Запитала прямо й отримала ствердну відповідь. Того вечора він зібрав свої речі й пішов до розлучниці.

Я ніколи в житті не відчувала таке спустошення та біль. Дитина відчувала мої внутрішні хвилювання й теж була неспокійна. У важку хвилину мене підтримала молодша сестра. Настя приїхала одразу, як дізналася, що трапилося у моїй родині. Саме вона змусила мене взяти себе в руки та подумати про сина. Я повинна бути сильною заради нього.

На ділі зробити це було набагато важче, ніж на словах. Я дійсно кохала чоловіка й щодня дивилася на його маленьку копію. Як можна було не думати про Ярослава й не уявляти його в обіймах іншої. Настя мене не покинула, деякий час жила біля нас з сином й допомагала в усьому. Її присутність відвертала мене від особистих проблем і з часом ставало легше.

Одного дня, коли я повертала з магазину, до мене зателефонували з невідомого номера. З цікавості я підняла слухавку:

-На чужому нещасті, свого щастя не побудуєш – правда ж? Твій дорогоцінний чоловік повертається додому, зустрічай з простертими обіймами. Я вже заморилася слухати його історії про сина та твій незрівнянний борщ. Дивись тільки, щоб він тим борщем не подавився!

Я подумала, що це якийсь невдалий розіграш або хтось помилився номером. Та коли повернулася додому на сходах побачила Ярослава з речами та квітами. Він благав у мене вибачення й просився назад. Схоже Настя почула нашу розмову, бо виглянула подивитися чи в мене все гаразд.

У неї на руках був Семен. Хлопчик, побачивши тата, одразу потягнув до нього свої рученята. Я дивилася на двох дорогих мені людей й розуміла, що не зможу їх розлучити. Так я вирішила дати Ярославу ще один шанс.

Минув час, преш ніж я знайшла в собі сили, забутися про ту жахливу історію з нашого життя. Мій чоловік знову став самим собою – прекрасним чоловіком та батьком. Настя моє рішення підтримала й порадила не звертати уваги на те, що відбувалося в минулому, а впевнено йти в майбутнє. Я вважаю, головне – це те, що Семен ростиме в повноцінній родині й матиме виховання від батька.

Зараз я дописую цю історію й щиро радію, що наша сім’я зуміла пережити період кризи. Весною ми чекаємо на поповнення – донечку. Що то за жінка, яка влізла в нашу родину я не знаю й знати не хочу. Впевнена, що Ярослав більше ніколи не дозволить собі знову мене образити й проміняти сім’ю на коханку.

КІНЕЦЬ.