Ми з дружиною ще після одруження вирішили, що матимемо спільний бюджет. Тобто я міг брати зароблені кошти на власні потреби, а вона на свої, але половину суми ми відкладали. Такий розподіл грошей всіх влаштовував.

Свої заощадження складали у мінісейф. Декілька років відкладали на нове авто. Скільки грошей клала туди Люба, не знав, але точно міг підбити підсумки своїх вкладень. Отож, приблизна сума мені була відома.

За шість років подружнього життя мене двічі підвищували на роботі. Я заробляв більше від дружини, але не переймався на цей рахунок. Так і має бути. Біда прийшла несподівано.

Наша фірма збанкрутіла й довелося розрахуватися. В той же день я почав шукати нову роботу. Вдома розповів про все дружині. Вона засмутилася, але я поспішив її заспокоїти.

-Не хвилюйся. Люба. У нас є відкладені гроші. Якщо навіть і не вдасться знайти якийсь варіант найближчим часом, то тих грошей вистачить на пів року безбідного життя.

–Про які гроші ти говориш?

-Як це? Ми ось уже років зо 4 відкладаємо на нове авто.

-Тих грошей немає, я віддала їх мамі. Якщо ти забувся вона не раз нас виручала, коли у нас ще нічого не було. Відплачувати ти коли збирався?

-Хіба батьки не допомагають своїм дітям безкорисливо?

Я був страшенно злий на дружину. Мені не шкода тих грошей, нехай теща має користь, але робити це за моєю спиною підло та некрасиво.

На нову роботу мене взяли досить швидко. Та тепер я не даю дружині ні копійки зі своєї зарплатні. Може вона чогось навчиться й зробить висновки.

КІНЕЦЬ.