Назарові вже давно за тридцять. Але одружуватися хлопець не збирається. Спочатку говорив, що він ще не нагулявся. Він скоса дивився на своїх вже одружених друзів та розумів, що до такого життя не готовий. Контроль від дружини, сварки, побут, діти. Всі його товариші не можуть спокійно посидіти на пиві. Про рибалку вони взагалі більше не згадують. Так само і про футбол компанією.

Але Назар скоро змінив свою думку, коли побачив, як йому назустріч ішла дівчина. Яскрава зовнішність одразу привернула його увагу. Назар зацікавився нею, а потім не поспішаючи пішов слідом за незнайомкою. Дівчина помітила, що за нею хтось іде, але намагалася не надавати цьому уваги. А потім вона швидко сіла в автобус на зупинці. Назар не встиг за нею, тож так і залишився стояти посеред дороги.

Наступного дня він ішов тією ж дорогою. Назар чекав, що й та дівчина знову там буде. Декілька днів хлопець чекав, і таки дочекався. Коли вже всі надії були втрачені, Назар побачив її на дорозі.

Цього моменту він не міг проґавити, тож вирішив не тягнути, підійти до дівчини та познайомитися. Звали її Вікторія. Відтоді вони ні на день не розлучалися. З появою Віки думка Назара про одруження дуже змінилася. Він хоче, щоб вона стала його дружиною.

Пара таки створила сім’ю. Вікторія ж виявилася прекрасною господинею. Вони жили прекрасним, розміреним життям. Друзі жартували над Назаром. Говорив, що ніколи в житті не одружиться. А он як сталось. Через рік у них появився син, ще через два – дочка. Їм було добре разом. Назар у всьому допомагав та підтримував дружину, діти ж з радісними криками та обіймами щодня бігли до батька в обійми. Мама Назара не може натішитися дітьми. Таку вже розумну дружину її син знайшов.

Якось у їх двері подзвонили. Назар кинувся відчиняти, думав, бабуся прийшла навідати онуків. Але на порозі стояла якась жінка. Вона мала хворобливий вигляд. Поруч з нею за руку стояла дівчинка років десяти. Жінка ледь говорила…

– Привіт, Назаре. Ти навряд чи мене впізнаєш. Я Ніна. Ми з тобою зовсім мало зустрічалися. Пам’ятаєш? А ось це твоя дочка. Я б ніколи не привела її сюди, якби не моя хвороба. Іду в лікарню. Мартусю не маю на кого залишити. Вона дівчинка розумна та спокійна.

Вона обійняла дівчинку, сказала, щоб та слухала батька, а сама пішла. Назар стояв зніяковілий. Позаду нього стояла дружина, вона все чула. Дівчинку провели в кімнату. Назар намагався пояснити дружині, що він не розуміє, що відбувається. Але Віка не ставила зайвих питань, тут і так все зрозуміло – це було до неї.

От тільки з дівчинкою щось треба робити та знайомити її з братом та сестрою. Обстановка потрохи розрядилася. Вікторія подзвонила свекрусі, просила її зайти до них.

Розповіли, що в неї є ще одна онучка. Наступного дня Назар вирішив здати тест на батьківство. Задля своєї впевненості. А потім він взяв доньку та поїхав провідати її матір, котра лежала в лікарні. Лікарі сказали, що жінку можна вилікувати. Потрібні тільки ліки, але коштують вони дорого. Назар глянув на Мартусю та запевнив її, що вони обов’язково вилікують маму і скоро донечка буде разом з нею.

Через кілька днів прийшли результати. Вони підтвердили батьківство Назара. Мама Назара раділа, що тепер вона бабуся ще однієї онуки. На певний час вона забрала дівчинку до себе. Нехай знає, хто її бабуся. Матір дівчинки таки вдалося вилікувати.

Назар попросив, щоб на роботі йому дали зарплату наперед. І начальник пішов йому назустріч. Вже через місяць Ніну виписали з лікарні. Зустрічати її поїхали всією родиною. Назар з Вікторією та його мама з Мартусею.

Ніна не могла стримати своїх сліз. Вона була вдячна, що вони не відвернулися від неї та не залишили одну в біді. Обіцяла повернути кошти за лікування. Але Назар поспішив її заспокоїти.

– Нічого не потрібно повертати. Я стільки часу не знав про існування дочки. Тому живи заради неї. А я й надалі у всьому вам допомагатиму.

На обличчі Вікторії з’явилася усмішка. Вона по-справжньому гордилася своїм чоловіком.

КІНЕЦЬ.