Баба Катерина була нянечкою в садочку. Всі діти її дуже любили. Хороша, добродушна жінка. Вона не мала своїх дітей, тому всю свою любов віддала діткам. Всі одразу бігли до неї зі своїми проблемами чи зверталися за порадою. Найбільше не відставав від неї хлопчик Роман. Та й вона усім серцем прикипіла до нього

Роман виріс у дитячому будинку. Йому, як і всім діткам, згодом розповіла бабуся Катерина, як він сюди потрапив. Зранку його знайшли біля воріт. Холодний, голодний хлопчик увесь тремтів зі страху та не міг навіть вимовити слова. Йому на той час було приблизно три роки. Романа забрали, відігріли та запитали, хто він та хто його батьки. Хлопчик повторював одне і теж – Роман, Рома. Поруч з ним не було ні одягу, ні жодної записки.

Баба Катерина була нянечкою в садочку. Всі діти її дуже любили. Хороша, добродушна жінка. Вона не мала своїх дітей, тому всю свою любов віддала діткам.

Всі одразу бігли до неї зі своїми проблемами чи зверталися за порадою. Найбільше не відставав від неї хлопчик Роман. Та й вона усім серцем прикипіла до нього, приділяла йому значно більше уваги, аніж іншим вихованцям будинку. То канапку йому принесе, то булочку, то захистить. Заведе до себе, напоїть його чаєм чи какао, яке хлопчик просто обожнював.

Роки швидко пролетіли. І хлопець покинув стіни закладу. Йому дали кімнату в гуртожитку, і він пішов навчатися на столяра. Згодом обіцяли дати квартиру. Але баба Катерина говорилаякщо одразу не дали ключі від квартири, то чекати на щось хороше дарма. Таких випадків у них чимало. Мабуть, комусь дали замість нього. Але Роман надіявся на краще. Хіба можна так поводитися з людьми? Після закінчення навчання його попросили звільнити кімнату в гуртожитку. Спробував добитися квартири, але марно.

Ходив з кабінету в кабінет. Так було щодня, допоки йому не набридло. Але ж ночувати десь потрібно було, тож пішов до баби Катерини. Добре, коли вона була вдома. Баба в той час саме готувала вечерю, ніби чекала гостей. Роман став їй жалітися на свою долю: роботи немає, жити ніде. Як далі бути, невідомо.

Тоді баба запропонувала йому ночувати в себе. Вона й так сама, а то хоч веселіше буде. Наступного дня баба Катерина дала Романові адресу чоловіка, котрий міг допомогти хлопцеві з роботою. Чимало дітей виросли за її пам’яті. Багато її досі пам’ятають та телефонують.

От наразі випускник їхнього будинку має власну майстерню, туди й направила бабуся Романа. А ввечері сказала, щоб той ночував знову в неї. Хлопець повернувся радісний. Його взяли на роботу, і ще й робота йому до вподоби.

Якось, коли Роман вкотре повернувся до баби Катерини, застав у її домі дівчину. Вже десь він її бачив, але хто вона саме, не знав. Виявилося, це була Софія, також вихованка дитячого будинку. На рік молодша від Романа. Така красуня стала, що й очей не відвести. Того дня він провів її додому. На відміну від Романа, Софії дали квартиру. Відтоді вони стали зустрічатися. Баба Катерина лише тихо посміхалася. Така красива вони пара.

Коли Роман пішов вкотре дізнатися, як там справи з квартирою, в той час саме була перевірка. Вони почали хлопця про все розпитувати. Роман все розповів. Ще тоді творилося. Не одну людину звільнили з посади. А виявилося, його квартирою вже давно користується син чиновника.

Якби Роман не прийшов під час перевірки, то квартири йому було б не бачити. Але ж є добрі люди. Через тиждень він отримав ключі від квартири.

Ще через пів року вони одружилися. Звісно, головною на їх весіллю була баба Катерина. Молоді весь вечір приділяли всю увагу їй. Вона вже як член їхньої сім’ї, саме баба першою дізналася про те, що вони чекають на поповнення. Роман та Софія попросили бабу Катерину йти на пенсію, адже скоро їй доведеться бавити їхню дитину.

А ще Софія та Роман забирають її до себе жити. Доглядати за їхньою дитиною буде ніхто інший, як вона. Бабі Катерині нічого сидіти одній у квартирі. Її ж помешкання здаватимуть в оренду, гроші зайвими не будуть. І все в них буде добре.

КІНЕЦЬ.