Понад 20 років тому я опинилася у скрутному становищі, мого чоловіка не стало і тепер я мусила самостійно тягнути на собі забезпечення та виховання двох доньок. Старшій тоді було 6 років, а меншій чотири. Пощастило, що у мене мама ще була, яка у всьому допомагала і підтримувала мене.

Коли я повідомила їй про своє рішення поїхати закордон на заробітки, то відчула її підтримку, дітей я залишила на неї. Сталось це через півтора року після смерті чоловіка. Щомісячно я надсилала дітям чималу суму грошей, собі залишала лише на найнеобхідніше. Додому приїздила лише на свята, щоб доньок побачити, помилуватися ними.

Зараз дві мої кровинки стали дорослими жінками, які мають чоловіків і будують власне сімейне гніздечко. Одного вечора, я лише прийшла з роботи, мені зателефонувала молодша донька, я здивувалась, адже зазвичай я їм телефонувала, але радісно підняла слухавку.

– Мамо, як ти посміла? – кричала донька у слухавку – Ти чому допомогла Оксані купити житло? Хай її чоловік забезпечує! Зовсім про мене не думаєш! Чи може її любиш більше ніж мене?

Донька майже ніде не помилилась. Кілька днів тому я надіслала старшій 10 тисяч доларів, меншу половину суми на квартиру. Іншу половину їм давали батьки нареченого і самі діти щось відкладали. Звісно, я хотіла допомогти доньці перебратися з орендованої квартири на власну, яка ж мати цього не хоче?

Однак я й подумати не могла, що Оленка обуриться через те, що я допомогла сестрі. Річ у тому, що менша одружилась з досить заможним чоловіком, батьки якого відразу подарували їм квартиру, їй навіть працювати не доводиться, у всьому забезпечує чоловік, а от старша з чоловіком ще довгі роки важко б працювали, аби отримати дах над головою.

Хіба те, що я допомогла одній доньці, знаючи, що у другої все добре, говорить про те, що я її не люблю? Та ні, двох люблю однаково. На весільній подарунок молодшій оплатила ремонт у їх новій квартирі й меблі деякі купила, тому сума там була теж не маленька. Образливо чути, як донька говорить до мене такі речі, адже половину свого життя я присвятила тому, аби вони все мали та нічого не потребували.

Мене дивує, як молодша донька поводить себе, з її статками вони й самі могли якось допомогти сестрі та її чоловіку, може роботу кращу знайти, не обов’язково грошима, але у ній не має жодного співчуття, ні до мене, ні до старшої сестри.
Я не шкодую про те, що допомогла старшій доньці, тепер я впевнена, що у неї є дах над головою й у разі чого вона завжди мені прийде на допомогу (я знала це й до купівлі квартири).

А сьогодні ще й телефонувала старша донька, скаржилась на молодшу, та також їїʼ дзвонила і вимагала віддати 5 тисяч, або, щоб вона переконала мене дати їй також 10, адже все має «бути по справедливості»

І як мені реагувати на такі вчинки доньки? Вона ніби не здатна побачити й зрозуміти, що укоїться навколо….

КІНЕЦЬ.