Після закінчення школи я почала обирати місто, у якому хочу навчатись. Багато однокласників вступали у коледж нашого селища, а я вирішила випробувати удачу та подати документи до вищого навчального закладу.

Мені пощастило потрапити на державну форму навчання. І ось за цих чотири роки я настільки звикла до столичного ритму, що вже й не захотіла повертатись до села. Знайшла роботу в місті і незабаром вийшла заміж.

У мого чоловіка на момент нашого знайомства уже була квартира, яку йому подарували батьки. В ній ми і оселились після весілля. Я народила спочатку одну дитину, а потім ще одну. Скоро і моя молодша сестра вийшла заміж, але із своїм чоловіком вони прийняли рішення переїхати до моїх батьків. Все у них спочатку було добре, Ірина завжди гарно ладнала нашою мамою, та і її чоловік старався в усьому допомагати, догоджати.

Ще три роки тому ми з коханим придбали автомобіль. На ньому ми часто їздили у село до батьків. Я допомагала із городом, а Олексій ремонтував дім та хліви. Загалом, навідувались ми часто, допомагали чим могли. Але три місяці тому сталось так, що мама відійшла у засвіти.

Нам було важко справлятись із горем, а тут і ще одна проблема. Місяць тому Льошу звільнили з роботи, тож тепер з фінансами було ой як нелегко. Тому ми і вирішили продати дім матері, а гроші поділити навпіл між сім’ями. Та не сталось так, як ми собі надумали.

Коли сестра побачила нас на порозі, то відразу зрозуміла, про що буде йти мова. Вона сказала, щоб я писала відмову від заповіту, адже нечесно, що вона доглядала за матір’ю, а кошти поділимо на двох.

Такий поворот подій був дуже дивним для мене. Я теж часто приїжджала, допомагала всім, чим могла, майже сама організувала похорон. Так, зрозуміло, що Віра тут жила і більше часу проводила із старенькою, але це ж не моя вина, що вони самі вирішили сюди переїхати.

Пенсію мама за життя і так всю віддавала їм, ми не брали грошей навіть на День народження. Хоч я й сказала сестрі, що мушу порадитись із чоловіком, але тут ясно як білий день, що від спадку відмовлятись я не хочу, тим паче у такий важкий для нас час.

Якби воля матері була залишити дім сестрі, то я б і слова не сказала, але вона ніколи не говорила, що хоче записати весь спадок на неї, тому і сперечатись тут нема чого. Я дуже не хочу сваритись із Вірою і псувати стосунки, але іншого виходу із ситуації просто немає. Мені здається чесним, щоб і мені залишилось щось від матері.

Тепер залишилось лише придумати, як делікатно та правильно про все це розповісти Вірі. Так, щоб не образити її почуттів і не посваритись.

КІНЕЦЬ.