Захар вродився надзвичайно красивим хлопчиком. Темні карі оченята, обрамлені довгими чорними віями. Пухкі губи під акуратним носиком. Темне блискуче волосся. І надзвичайно милі ямочки на щічках, котрі з’являлися, коли хлопець посміхався, а сміявся він дуже часто. Всі знайомі знали про його веселу вдачу та легкий характер.

Мама не зважала на красу сина, адже вважала, що головне в чоловікові – це почуття гідності. З маленького вона вчила його бути відповідальним за свої дії та вчинки. Ніколи нікого не обманювати й ставитися до людей так, як би він хотів, що б ставилися до нього. Поки матір виховувала, батько навчав чоловічої роботи.

Тож коли Захар став парубком кожна мати хотіла отримати його собі в зяті. Таких, як він, у селі більше не було. І вродою вдатний, та ще й до всього золоті руки має. Ніхто ніколи поганого слова про хлопця не сказав. Захар знав, що подобається багатьом сільським дівчатам. Деякі кохали його таємно, були й такі, що відверто повідомляли про свої почуття. Та ніхто не міг звабити уже любляче серце гарячого парубка.

Ще зі школи він кохав свою однокласницю Марію. Дівчина була гордовитою й розумною. Виділялася з-поміж інших своєї неземною вродою, але жодному з залицяльників не давала шансу. Нікому, окрім Захара. Почуття молодої пари виявилися взаємними. Вони почалися зустрічатися у випускному класі. Усі друзі та рідні пророкували закоханим швидке весілля. Захар знав, що зустрів ту єдину, а Марія щиро вірила, що він кохання всього її життя. Здавалося у цієї історії мав би бути щасливий кінець, але доля невблаганна…

Після випускного життєві стежки пари мали розійтися. Вони обоє подали документи на вступ до одного й того ж університету. От тільки Марію зарахували, а Захара вступив до університету в іншому місті. Хлопець був готовий відмовитися від навчання, влаштуватися на роботу аби тільки бути поряд із коханою. Марія наполягла на їхній розлуці. Вона не хотіла, щоб коханий зіпсував своє майбутнє через таку дурницю, як відстань. Обоє домовилися підтримувати зв’язок та зустрічатися на вихідних.

Наближалася пора зимових свят. Захар успішно склав іспити й збирав речі додому. Попереду на нього чекають два тижні канікул із коханою поруч. Хлопець не міг дочекатися зустрічі з Марією. Його мрії перервала дівчина, що не помітно зайшла до ого кімнати в гуртожитку. Наталя. Вона переслідувала Захара з перших днів навчання. Просто спокою не давала, хоча хлопець одразу розповів про свою дівчину.

-А чого це ти, Захарчику, не святкуєш з усіма закриття сесії?

-Ніколи мені. Додому збираюся.

-Навіть зі мною не вип’єш стаканчика?

-З тобою тим більше.

-Не будь таким грубим, я ж до тебе з чистою душею. Одну чарочку і я відчеплюся.

Захар знав, що по-іншому її не позбудеться, тому погодився. Якби тільки відав, ніколи б в руки його не взяв. Він зробив один ковток й одразу відчув легке запаморочення. Далі все відбувалося ніби в тумані. В себе хлопець прийшов вранці, не міг пригадати нічого з вчорашнього вечора. Міг би списати все на втому й бігти на автобус, але помітив біля себе Наталю. Вона солодко потягалася й в подробицях розповідала про ніч, яку вони провели разом. Захар не міг повірити в те, що вона говорить правду. Як ошпарений вибіг з кімнати й помчав додому.

На зупинці його зустрічала кохана Марія. Як довго він чекав на її ніжні обійми та солодкі вуста. Та після того, що накоїв не міг спокійно дивитися їй у вічі, розповів усю правду. На колінах молив пробачити його, дати ще один шанс, не губити пропащої душі. Не знала дівчина, що робити, попросила дати час на роздуми. Усі два тижні ходив Захар сам не свій. Ні їсти, ні спати не міг. Все чекав на рішення коханої. Почув телефонний дзвінок, чимдуж схопив трубку й почув противний голос Наталі: «Ти станеш батьком. Я вагітна»

Через місяць батьки Захара гуляли весілля свого єдиного сина. Багато гостей зійшлося. Музика лунала на все село. Столи ламалися від наїдків. З обличчя нареченої не сходила посмішка. Один тільки Захар сидів, як у воду опущений. Їжа була для нього несмачна, музика сумна, а дружина не кохана.

Усі затихли, коли на свято завітала непрохана гостя. Марія підійшла до наречених. Налила чарку, виголосила тост: «Щоб в усіх були такі відповідальні чоловіки, як у тебе, Наталю!» Наречена вперше побачила свою суперницю. Її вроді можна лишень позаздрити.

Найболючішим було бачити, як Захар реагував на свою колишню кохану. Його очі запалали вогнем, руки почали тремтіти. Він не помічав нікого, окрім цієї клятої Марії. Тоді Наталя зрозуміла, що ніколи чоловік не подивиться так на неї, вона приречена на нещасливе подружнє життя. Та заради свого почуття до Захара готова терпіти.

Марія пішла так же несподівано, як і з’явилася. Захар побіг за нею, але повернути не міг. Він втратив своє щастя. Наталя веселилася, сьогодні вона здобула перемогу над долею й отримала того, кого жадала понад усе. Але якою дорогою ціною? Занапастила життя двох щиро закоханих людей заради свого примарного щастя.

КІНЕЦЬ.