Ми з Марією були однокласниками. У школі один з одним зустрічалися. Батьки не надто вірили у наші почуття. Вони говорили, що ми розлучимося по закінченню навчання.

У якомусь сенсі вони мали рацію, але не зовсім. Після школи ми роз лучилися. Нас закружляло студентське життя. Я вступив до архітектурного факультету, а Марія вирішила стати дизайнером інтер’єру.

Через багато років ми випадково зустрілися, почуття спалахнули знову. Незабаром ми одружилися. Шлюб наш був завжди сповнений любові та розуміння.

Я з великим задоволенням щодня повертався додому, де на мене чекала kохана жінка. Марія подарувала мені чудову дочку, яку ми назвали Софією. Все у нашому житті було чудово.

На шостому році нашого шлюбу мене по роботі відправили у відрядження на рік. Я тяжко переніс розлуку і з нетерпінням чекав на повернення додому.

Коли повернувся, помітив, що щось у нашій родині незримо змінилося. Марія була якась поникла, стала нервовою та дратівливою. Один із приятелів мені якось шепнув, що дружина мені зрадила. Я в це звичайно не повірив, але сумніви гризли мою душу. Якось після роботи, я пішов зовсім іншим маршрутом і виnадково зіткнувся зі своєю дружиною.

Марія гуляла з незнайомим мені візком, у якому лежала маленька дівчинка. Тут вона мені у всьому зізналася. Виявилося, що вона дійсно мені змінила, вона дуже про це жалкувала, це був якийсь швидкоплинний, одноразовий зв’язок, внаслідок якого вона заваrітніла.

Вона не змогла позбавитися дитини, а також віддати її в дитячий будиноk, тому відправила дитину до тітки своєї. Відвідувала приблизно раз на тиждень і давала гроші на утримання.

Вона дуже боялася мені зізнатися, і думала, що я не пробачу її і дитину не прийму. Звісно, спочатку все було складно. Просто в голові не вкладалася ситуація, що склалася. Але я трохи подумав і вирішив, що не хочу втрачати дружину, тепер Аліса живе з нами.

КІНЕЦЬ.