Ніна тихенько відкрила двері своїм ключем і зайшла в квартиру навшпиньки. Вона дуже не хотіла розбудити свою маму…

Дівчина якраз повернулася з танців. Вона, не вмикаючи світла, зайшла на кухню й налила собі склянку води.

Але раптом світло таки увімкнулося! Її мати зайшла до неї і тихо сказала:

– Ну як ти? Все добре? Батько вже спить, йому рано вставати…

– Так і тобі рано вставати, спала б. Наче я вперше так приходжу, – пошепки сказала Ніна.

Світлана Миколаївна раптом глянула на доньку і аж присіла від несподіванки! Вона плакала…

– Що таке, доню? – спитала вона стривожено. – Знову через нього? Що цього разу?

Плечі дівчини затрусилися, і дівчина безпорадно сіла на стілець, закривши обличчя руками.

– Ох, я не можу більше цього терпіти. Він сьогодні знову пішов проводжати іншу. Щоразу, коли я надіюся, він іде з новою дівчиною гуляти. Як на зло робить…

Сльози котилися по щоках Ніни. Мати підсіла до дочки і обняла її.

– Теж мені біда. Ну ти чого? Знайшла над чим плакати. Усі живі та здорові. А вона плаче, – Світлана Миколаївна гладила дочку і заспокоювала, як маленьку дитину.

– Мамо, я що – негарна? – не заспокоювалася Ніна. – Чому він на мене не дивиться?

– Ти хороша. Тільки дурненка. Не кінозірка, але приємна, симпатична дівчина. Ось тільки гордості тобі не вистачає. І розуму.

– Що? – здивувалася Ніна і перестала плакати. – Ти мені раніше не казала, що я дурненька.

– Ти недооцінюєш себе. І заклинило тебе на одному парубку. Наче інших поряд немає. Це ж не так. Хочеш, розповім тобі про себе. Наче історія у нас із тобою повторюється…

Була, значить, я трохи молодша за тебе, напевно. І ось так само закохалася у сусіда. Так мені здавалося, що кращого за нього і на світі нікого немає. І високий, і кучерявий, і блакитні очі…

– І що? – зацікавлено запитала Ніна. – А він?

– А він нічого. Зовсім не помічав мене. Ну, сусідка та й сусідка. А дівчата за ним бігали! Ох. Завжди думала: І як їм не соромно навіть додому до нього приходити?

Бувало, стоять, дзвонять у двері, а він не відчиняє. Я бачила, що він удома. Сховався від них, від непроханих наречених.

Я й показати боялася, що він мені подобається. Не хотіла бути такою ж настирливою. А сама переживала, як ти. Плакала нишком, щаслива була, коли його на подвір’ї, чи в підʼїзді зустрічала.

– Ну і як же? Так він і не дізнався нічого? – запитала знову Ніна.

– Ні звісно. Він мав стільки дівчат, стільки він поміняв за кілька років – і не порахувати. Я так змучила сама себе, що й не рада була своєму цьому першому коханню. Бачиш, все як у тебе зараз.

Світлана Миколаївна замислилась на кілька хвилин, а потім широко посміхнулася.

– І вирішила я собі, що так жити далі не можна. Бачу, що якби я подобалася йому, то, мабуть, давно б підійшов чи якось дав знати… А, якщо ні, то й нема чого марно час марнувати. І взагалі – навіщо мені такий ловелас? Не хочу бути сто першою… І не останньою. І вирішила я поїхати на літо до тітки в село. Щоб заспокоїтись і забути його.

Так, саме так. І знаєш, допомогло. У селі тоді я познайомилася з твоїм батьком. Простий, працьовитий, відкритий хлопець. І цілком симпатичний. Але найголовніше, за що я його оцінила…

– За що? – нетерпляче запитала дочка.

– Він дивився тільки на мене одну. Уявляєш? Покохав, значить. Рідкісна якість, яка завжди була у чоловіків. І мені від цього так тепло стало… Так незвично спокійно й тепло…

– Оце так… – прошепотіла Ніна. – Пощастило тобі.

– Пощастило нам. Бачиш, як ми мирно й щасливо живемо. І тобі того ж бажаю. Викинь нісенітниці з голови. Ти вже доросла й серйозна дівчина. Знай собі ціну. Тримай носа вище. Тільки таких хлопці й люблять. Ось побачиш – ще й не такого хлопця відхопиш і полюбиш. Все буде добре…

Ніна пригорнулася до матері. Вона мовчала і посміхалася.

– А тато наш, між іншим, гарний, – сказала вона. – І справді дуже добра й порядна людина.

– Ось і шукай такого ж, – прошепотіла мама. – А цього гультяя забудь і навіть не дивись у його бік. Не дай Боже такого чоловіка, всю душу вимотає, і щастя не буде.

Ніна довго не могла заснути. Вона все думала про маму й тата, про те, як добре, що вони зустрілися і покохали один одного, інакше вона не народилася б на світ.

А потім їй раптом подумалося, що колись так само її майбутня дочка буде дякувати небу за неї, Ніну та її обранця – гідного, мужнього й доброго чоловіка…

Непомітно дівчина заснула… А вранці прокинулася ніби іншою.

Тепер хлопець, в якого вона начебто закохалася, здавався дрібним, смішним і нудним.

Ніна йшла на заняття, вдихаючи свіже повітря, посміхаючись перехожим, і примружуючись від ласки ніжного сонця…

КІНЕЦЬ.