Нещодавно наша донька втішила нас новиною про своє скоре заміжжя. Ми із чоловіком переживали, що вона до 27 років так нікого й не зустріла. Вона у нас вимоглива, шукала гарного чоловіка.

І, здавалося, знайшла. Її наречений Марк — добрий і працьовитий хлопець. Вони познайомилися на роботі, зустрічалися рік, а тепер вирішили одружитися.

Весілля зараз робити не хочуть, не до цього. Просто розпишуться, а потім відгуляємо весілля, коли життя налагодиться. Ми вирішили перед розписом познайомитись з батьками Марка. Покликали їх до нас додому.

Ми тільки нещодавно закінчили ремонт, не соромно запросити людей додому. Я приготувала свої найкращі закуски, щоб порадувати гостей.

Щиро кажучи, все пройшло просто чудово. Вони здалися нам добрими людьми. Багато розповідали про сина, добре жартували і поводилися дуже пристойно.

Після вечері сваха пройшлася нашою квартирою, уважно її оцінюючи. А тоді сказала:

«Ви такі молодці! Таку квартиру доньці облаштували».

Ми з чоловіком тільки переглянулись.

Справа в тому, що цю квартиру ми купували не для доньки. На неї ми збирали все життя, потім ще довго робили ремонт. Ми облаштовували її для себе, на власний смак.

Дітям же ми збиралися подарувати нашу однокімнатну квартиру, яка мені давно ще дісталася від бабусі. Там непогана квартира, лише без свіжого ремонту. Ми в ній прожили понад 20 років і не скаржилися.

Нам здавалося, що власне житло це і так непоганий старт. Адже ми так само починали. Багато працювали, щоб і доньці було де жити. Все це ми й розповіли батькам нареченого. Вони одразу змінилися в виразах облич і поспішили додому.

А наступного дня до нас у сльозах прийшла донька. Каже, що через нас батьки Марка відмовилися дарувати йому на весілля гарну машину.

Мовляв, вони намагалися не відставати від нас, коли ми мали подарувати гарну квартиру. А якщо ми віддаємо стару, то немає сенсу купувати дітям новий автомобіль. Та й сам Марк тепер якось зам’явся з весіллям.

Так що виходить, це було весілля з розрахунку? Донька каже, що все не так, просто мали вони плани на нашу квартиру. І що нам тепер робити? Може, не мучити дитину? Поступитися квартирою їм, щоб донька не втратила нареченого?

Це, можна сказати, історія “щасливого” шлюбу з різницею у віці. Урок молодим дівчатам, щоб не повторювали моїх помилок. Познайомилися ми з Тарасом в кафе. Я говорила по телефону і ненароком

У мене четверо дітей (4 сини). У 21 рік я народила сина, і він виявився глухонімим. Для мене це був не просто удар. То був шок, катастрофа. Мені 21 рік.

Вчора я пришла в гості до своєї подруги Рити. В місті я не на довго, тому за кілька днів вирішила обходити всіх кого знала, або з ким спілкувалася. Діти запросили