Коли Оленка крутилась біля мене після того, як повернулась зі школи, то я відразу зрозуміла, що щось трапилось. «Доню, ну що таке? Кажи вже!» – промовила я з легкою посмішкою на обличчі. Тоді донька присідає і починає щиро посміхатися.

– Мамо – ти найкраща у всьому світі!

– Ого, а це що у нас сьогодні? День приємних слів? Мені приємно таке чути, звісно, але що ж тебе змусило так думати?

– Ми сьогодні з однокласницями розговорилися… ну, на особисті теми… От Оля мені й розповіла, що її мама постійно контролює, телефон перевіряє, стежить, щоб та о 8 вечора вдома була, а якщо запізниться, то домашній арешт. А Оля так навчилась ховатись від неї, що вже не першого хлопця мала та й взагалі… місяць тому купувала тест на вагітність, але, на щастя, пронесло її!

– Ох, Боже! І невже її мама про це не здогадується?

– Не здогадується. Але це ще не найгірше. У нашої Орисі хлопець років на 10 старший, а її мама зовсім гуляти не пускає, то вона якийсь урок-два прогулює і до нього біжить… у готель. А Катя наша, скромненька… аб0рт пів року тому зробила! Та ще й підпільний!

– А чому ви саме сьогодні про це вирішили поговорити?

– Та у нас вчителька захворіла, от і ми якось між дівчатами собі сіли говорили та й пішло… Тільки ти, прошу, нікому про таке не розповідай, бо ж я обіцяла!

– Ой, доню, у нас же так само було. От мене і моїх подруг відпускали батьки погуляти, довіряли, то ми ні про що таке й не думали, сиділи під під’їздом або на дитячому майданчику, гомоніли про все на світі, а інколи як порозповідаємо один одному страшилки, то додому бігли стрімголов, так страшно було… Та були у мене теж знайомі, яких не пускали гуляти, тримали у суворому контролі, от одна з них завагітніла у 9 класі, інша одружилась відразу після школи й чого там тільки не було.

Ми з донькою ще довго обговорювали це. Ми звикли бути відкритими один перед одним, довіряти. Можливо, у неї і є якісь секрети від мене, молода ж, та я точно знаю, що це все дрібниці й колись вона про них мені розповість, ще не час просто. Проте, на жаль, рідко хто з моїх подруг має такі ж стосунки з дітьми, як і я. Найгірше, що коли я намагаюсь їм пояснити, що дівчатам та хлопцям 16-17 років потрібно продемонструвати довіру і припинити водити за ручку – то вони мене божевільною вважають.

Проте саме такі мами виховують у своїх дітей недовіру до них. Вони хочуть швидше втекти з дому, від постійних заборон, хочуть показати всім, що вони дорослі, а накази батьків просто порушують, або лише «удавано» дотримуються.

Не буду сперечатися з тим, що різні діти потребують різного виховання, тому деяким потрібен контроль. Але чому ж не можна піти на контакт зі своєю дитиною, щоб зрозуміти чого саме її не вистачає, як досягнути взаємодовіри?

А які методи ви використовували у вихованні підлітків?

КІНЕЦЬ.