Життя моє було непростим. Мама завагітніла мною у 17 років, намагаючись таким чином втримати батька біля себе. Він був пристойним чоловіком, тому взяв мою маму у дружини, проте почуття до мами у нього не з’явилися. Тато й мама були просто друзями й в один момент перша почала звинувачувати мене у тому, що я зіпсував її життя.

Тато був до мене менш суворий, турбувався про мене. Завдяки йому у моєму житті були хоч якісь сонячні промені, але після постійних маминих скандалів він покинув нас. Мені тоді було лише 6 років.

Відтоді мама зовсім забула про моє існування. Вона часто гуляла, рідко бувала вдома. У школу я йшов в одязі, який сусідка віддала зі свого сина, який був за мене трохи старший. Канцтовари вона мені ще якось купувала, проте мало і найдешевші.

Я розумів тоді, що у житті я можу розраховувати лише на себе, тому старанно навчався й робив все можливе, аби вступити у хороший університет. Попри мій статус у суспільстві, у школі я мав хороших друзів, які цінували мене і навіть оплатили мені місце у ресторані та костюм на випускний, адже мама про це нічого і чути не хотіла.

Я вступив в один з найкращих університетів України на державну форму, мене забезпечили гуртожитком, проте на життя я заробляв собі сам. Підробляв як міг, аби ще потім встигати на пари. В університеті познайомився з Мариною, вона відразу припала мені до душі й ми почали зустрічатися.

Перші пів року стосунків пролетів швидко і вона покликала мене на святкування Нового року до її батьків. Я довго пручався знайомитися з батьками дівчини, хотів дочекатися весни, адже зимова куртка та чоботи були зношеними й виглядали, м’яко кажучи, не найкраще. Проте вони удали, що не помітили старих речей і радо мене привітали сімейним застіллям.

А на Різдво вони подарували мені нові черевики. Я був так здивований такій щедрості та щирості, що ледь стримав сльози, тоді її мама міцно притисла мене до себе і я вперше відчув, що таке мамина ласка. Окрім коханої дівчини я знайшов ще й люблячу сім’ю, яка у всьому нам допомагала і підтримувала нас.

Ми почали приїздити до них на свята, а коли ми з Мариною після університету почали ставати на ноги, то я зробив її пропозицію. Її батьки подарували нам будинок, щоб ми «більше часу приділили онучатам», а не зароблянню грошей. У нас двох були непогані роботи, ми розвивалися і життя здавалось казкою.

Проте одного разу моє минуле чатувало на порозі нашого будинку. Мама, згадавши, що я її син, прийшла до нас з вимогою, що тепер житиме з нами й ми повинні її забезпечувати. Я подякував цій жінці за те, що подарувала мені можливість жити, дав її хорошу суму грошей і попросив ніколи більше не повертатися у моє життя.

Після цього я більше її не бачив, надіюсь з нею все добре, проте скажу відверто, що не думаю про неї, адже вона була завжди мені чужою, а зараз я нарешті зміг пізнати, що таке справжня сім’я. У деяких моментах з батьками Марини я навіть відчув себе дитиною….

КІНЕЦЬ.