Ганна з Сергієм півтора місяці тому відсвяткували першу та останню річницю весілля. Години за дві, після початку урочистості, Ганна встала, щоб вимовити тост. — Сергію, — сказала вона, — за цей рік спільного з тобою життя я набрала безцінний досвід. Спасибі тобі.

А завтра я подам заяву на розлучення. — Все-таки довела дівчинку, — прозвучали в тиші слова свекра… Свекруха вважала, що має право втручатися в життя молодих. Вона була певна, що невістка нічого не знає і нічого не вміє. Одружившись, молоді стали жити на квартирі Ганни.

Вже за тиждень свекруха заявилася до них зранку раніше. А потім почала навідуватися регулярно. — Коли востаннє міняла постільну білизну? — Суп солити треба в останній момент. — Там у ванній прокладки лежать. Ти ще не вагітна? — Чому підлога не мита.

Під час цих і подібних повчання, Андрій стояв, уп’явшись у підлогу. Він не смів сперечатися з матір’ю. Останньою краплею терпіння Ганни стало рішення про відзначення річниці весілля.

За тиждень до урочистої дати свекруха з’явилася до них додому. Провела ревізію щодо чистоти, потім запитала: — Ганно, ти пам’ятаєш, що у вас прийде свято?

— Ми пам’ятаємо. Купили квитки, хочемо з Андрієм вирушити у відпустку. Там і відзначимо річницю весілля. — Жодної відпустки. Я вже розіслала запрошення, орендувала кафе, розповсюдила списки подарунків для вас. Ви зараз же повертаєте квитки та вносите суму за банкет.

Ганна з надією глянула на чоловіка. Той стояв, уткнувшись у підлогу і мовчав. Втім, як завжди. Я зустрівся з Ганною через місяць після скандальної урочистості. — Я вільна людина. Можу робити все, що хочу. Навіть голою по квартирі ходити. Повернула на диван мої улюблені іграшки, курю на балконі, а ввечері можу дозволити собі червоненького. Я не ідеальна жінка. Але щаслива, — сказала вона.

КІНЕЦЬ.