Коли я одружувався з Юлею, мені вже було 32, а їй 19. На той момент я був власником ресторану й мав непоганий заробіток. Саме в цьому закладі ми з нею і познайомилися. Вона проходила стажування на посаду офіціанта, але так і не вийшла на роботу.

Ми майже відразу почали зустрічатися, тому я не міг дозволити, щоб моя дівчина працювала. Я міг забезпечити її всім, що вона бажала. Єдине, чого я хотів від неї – це народження дітей. Звісно, що мова не йшла про багатодітність, але двох діток для мене було б достатньо.

За три роки шлюбу Юля так і не змогла завагітніти. Коли я випадково дізнався, що вона потай від мене приймає протизаплідні таблетки, я дуже сильно на неї розлютився, але рвати стосунки не захотів, адже дуже любив дружину.

Крім того, той складний життєвий період співпав з труднощами в бізнесі. Одного разу, коли наш звичний постачальник продуктів затримав поставку, я прийняв рішення взяти продукцію в іншому місці. Про це я згодом дуже пошкодував, адже товар був неналежної якості.

Страви з зараженою рибою потрапили на стіл до клієнтів, що викликало масове отруєння. Після того випадку слідували масові перевірки, штрафи та судові позови від постраждалих. Я не хотів ні з ким конфліктувати, тому вирішив домовлятися. Я оплатив постраждалим лікування та виплатив їм грошову компенсацію за моральну шкоду.

Після таких непередбачуваних витрат я навіть міг розпрощатися з рестораном. Довелося значно скоротити кількість персоналу, переглянути асортимент страв, щоб хоч якось залишитися на плаву.

Дружина майже відразу злякалася таких труднощів, тому на фоні сварки за протизаплідні таблетки вона зібрала речі й пішла від мене. Юля прийняла таке рішення, бо здогадувалась, що грошей на її забаганки уже не буде, а я її не тримав.

За три роки моє життя кардинально змінилося. Я зустрів Аню. Вона стала для мене цілим всесвітом. Моя нова дружина, як і я дуже хотіла дітей, тому з цим питанням ми вирішили не відтягувати, адже обом уже за 30.

Після того скандального випадку з отруєнням мій ресторан так і не вийшов на попередній рівень. Аня ж запропонувала підійти до цього питання кардинально. Торгову площу продати, а натомість купити інше приміщення та відкрити туристичне агентство. Це виявилося цікавішою справою.

За збігом обставин на співбесіду до мене прийшла моя перша дружина Юля. Вона була здивована бачити мене в кабінеті.

– Ти вже не великий ресторатор. Теж довелося йти працювати за наймом? Ось я теж шукаю роботу, бо вже й забула, коли останній раз купувала якісь обнови. Ледве зводжу кінці з кінцями.

– Я не найманий працівник, а співвласник цієї фірми, тому зацікавлений в кваліфікованому підборі кадрів й займаюся цим питанням самотужки.

– То, можливо, нумо згадаємо наші почуття. Пропоную повечеряти в ресторані сьогодні разом.

– Вибач, але я сьогодні вечеряю зі співвласником, тому тобі доведеться шукати іншого компаньйона.

– О, так я можу розбавити вашу чоловічу компанію. Візьму з собою подругу. Обіцяю, що час проведемо весело.

– Співвласник бізнесу – моя дружина, тому в товаристві тебе і твоєї подруги нам буде не дуже комфортно святкувати річницю весілля.

Проводжаючи поглядом Юлю я спіймав себе на думці, який я радий, що доля розлучила мене з нею та подарувала Аню. До речі, за тією вечерею дружина повідомила, що знову вагітна. З такою сім’єю не страшні ніякі негаразди. Думаю, Юля шкодує, що втратила таку «золоту жилу», адже до роботи вона не звикла. Та це вже не мої проблеми.

КІНЕЦЬ.