Робочий день добігав кінця. За записом у мене повинна була бути ще одна пацієнтка та вона спізнювалася ось уже на 15 хвилин, тому я спокійно почала збиратися додому. Годинник вказував на 17.00 я взяла ключі та вийшла з кабінету. Під дверима сиділа молоденька дівчина років 20. Вона плакала. Я запитала чи все в неї порядку. Вона не відповіла, лише мовчки похитала головою.

-Це ви записалися до мене на зустріч.

Мовчанка.

-Вам потрібен огляд?

Вона поглянула не мене недовірливим поглядом, а потім все ж таки відповіла:

-Так.

-Зазвичай я так не роблю, бо існують певні правила, яких порушувати не варто. Так, до прикладу, якщо мій робочий день закінчився, то я спокійно йду додому. Та мені не буде спокою, якщо я з вами не розберуся. Проходьте, будь ласка.

Роздягайтеся та проходьте за ширму. Я зараз увійду.

Дістала із сумки телефон й попросила чоловіка заїхати за мною після роботи. Його робочий день закінчувався на годину пізніше. Я думаю до того часу впораюся зі своєю «цікавою» пацієнткою.

Повернувшись у кабінет, побачила, що дівчина сиділа на канапці. Мабуть, одразу до огляду перейти не вдасться. Без душевної розмови не обійтися.

-Мені буде легше з вами розмовляти, якщо я знатиму ваше ім’я. А ще краще буде, якщо ви спробуєте розповісти, що з вами сталося. Якщо вам потрібен час, я зачекаю.

-Я маю вам в дечому зізнатися, Олено Василівно. Я справді записалася до вас на огляд, але не на обстеження, а щоб мати змогу поговорити тет-а-тет. Я 20 хвилин не могла наважитися постукати у ці двері. Те про що я вам розповім мене не красить, але я більше не можу жити у брехні.

-Так, ви починаєте мене хвилювати.

-Я коханка вашого чоловіка. Ми познайомилися в ресторані, де я працювала адміністратором. Заглядав він до нас досить часто й почав просити, щоб його столик обслуговувала лише я. Після роботи він очікував мене на стоянці, підвозив додому. Інколи ми ходили до клубу або просто прогулювалися.

Я розуміла, що він хоче більшого, але обручка на руці мене зупиняла. Він не дурень, зрозумів, чому я даю задню й сказав, що дружина у нього ще те стерво. Обіцяв, що розлучиться й ми будемо разом. І я повірила, віддалася йому й чекала, коли він приїде з речами й ми будемо щасливі.

Вчора він прийшов до ресторану не сам, а з вами. Заздалегідь попередив, щоб вас обслуговував інший офіціант. Все б нічого, але з часом до вас приєдналися діти. Коли я дивилася на вас, то бачила лише щасливу сім’ю і це я була тим стервом, що її руйнувала.

Я розірвала з ним стосунки, але він не дає мені спокою. Прийшла, щоб благати вас пробачити мені. Якби можна було повернути час назад, я б ніколи не піддалася спокусі. Мені так прикро, мені так соромно.

Дівчина так гірко заплакала, що мені стало ніяково. Я заварила їй чаю з ромашки. Тримала за руки й гладила по спині, заспокоюючи. ЇЇ провини тут точно не було. Що казати, та вона ще дитина.

По коридору почулися кроки. До кабінету постукали. У дверях застиг мій чоловік, побачивши свою коханку в моїх обіймах, він усе зрозумів. Я очікувала на вибачення або правду, але цей зрадник спромігся лише на втечу.

Цю бідолашну дівчину я спромоглася заспокоїти. Пояснила, що не тримаю на неї зла й пробачаю її вчинок. Домовилися, що вона продовжить своє життя з гідним чоловіком й більше не віритиме женатикам.

З чоловіком я так і не поговорила. Важко це зробити, оскільки він уже декілька днів не повертається додому. Можливо воно і на краще. На розлучення я вже подала, далі справа за малим.

КІНЕЦЬ.