Я ніколи собі навіть уявити просто не могла, що в моєї колежанки на роботі Галини є насправді рідний син. Чотири роки я з нею в одному кабінеті просиділа, треба ж такому бути. Це просто в голові не вкладається, досі повірити в це не можу.

А коли вона сьогодні, несподівано, стала розповідати про те, як їй важко було з дитиною в дев’яностих роках, а це був дуже вадкий період для усіх, я так щиро здивувалася, очей від неї не могла відвести від несподіванки такої.

Я, щиро кажучи, увесь цей час думала, у неї ні сім’ї, нікого немає, шкодувала її в глибині душі, а воно ось як в її житті склалося.

Тоді робочий день підійшов до кінця, і з сяючої офісної будівлі натовпом йшли додому бухгалтера, програмісти, менеджери – чоловіки та жінки різного віку, комплекцій і стилів.

Люди, в кінці робочого дня, просто йшли у напрямку до найближчої зупинки зграйками по декілька чоловік та обговорювали офісні новини та все, що почули за день.

Сьогодні Галина, неочікувано, якраз зі мною і розговорилася, з нею таке рідко буває, як не дивно. Можна сказати, що це винятковий випадок.

Вона про себе не розповідає ніколи майже, навіть не любить цих розмов, а я ніколи не лізу в душу, якщо мене ніхто не просить про це. Та, син у неї є, йому зараз близько тридцяти років, і навіть двоє онуків вже є, якщо не помиляюся.

Галині вже за 50 років. Але вона виглядає досить таки добре, як на свій вік, стежить за собою завжди, вічно правильно та корисно харчується. Не поправляється, останні років десять, що я її знаю, все така, як була раніше.

З сином своїм Галина не спілкується років 10. Само собою, нікому про нього не розповідає. Про що говорити? Хвалитися таким не будеш.

Ростила вона його одна в дев’яності, дуже важко їй було, з її спогадів про ті часи. Чоловік покинув її ще з зовсім малою дитиною. У неї ні грошей, ні житла, ні допомоги. Олена з великими труднощами закінчила курси бухгалтерів. А вона пішла, відучилася і несподівано потрапила на непогане місце роботи.

Наскільки я знаю, що в дев’яності бухгалтер – затребувана спеціальність була. Галя тоді працювала день і ніч, щоб сина виростити, адже важко все це було на одні руки. Встала на ноги сама. Квартиру купила невеличку, згодом і автомобіль придбала. Сина вивчила в хорошій гімназії, возила на море щороку.

В школі вивчила сина свого сама, допомогла вступити в найкращий навчальний заклад, не безкоштовно. І хлопець, звісно, хороший виріс –  домашній, спокійний, навчався з задоволенням, мама раділа за нього, бачила, що не даремно старається вже.

А на другому курсі син, несподівано для матері, закохався в дівчину. Та так, що таке кохання рідко буває. Дівчинка та була з дуже бідної сім’ї, без освіти, ні кола ні двора. Ну і згодом виявилося, що вона вже чекає дитину.

Тоді син Галини зібрався одружитися, переводитися на вечірнє навчання, працювати пішов, утримувати сім’ю йому потрібно.

Олена, звичайно, така сумна від того всього була, адже стільки сил і грошей вона у сина вклала, що й не злічити – а тут тільки третій курс. Ну, і наговорила майбутній невістці сім мішків гречаної вовни. І синові своєму теж. Говорила вже таке, що й не думала зовсім, слів зовсім не підбирала.

Сказала, що дівчина хоче її сина одружити на собі, що спеціально все так спланувала, щоб у дитини був батько, але син не його. Що він такий невдячний та нерозумний, а вона – так все мудро продумала. Загалом перекрутила все так, наче та спеціально за її сина виходить заміж лише через гроші.

Говорила, що дівчина, цілком ймовірно, налаштована лише на квартиру і гроші, сам він їй, мовляв, зовсім не потрібний. Загалом, понесло її, звичайно, слово за слово.

А син узяв ту дівчину за руку і пішов, в чому стояв, сказав, що у матері більше нічого не проситиме і ніколи й копійки не візьме. Місяць або два вони тоді жили у тещі в двокімнатній квартирі, потім кімнату стали орендувати самі за гроші.

Навчання своє син, звичайно, залишив тоді, пішов працювати. Галина тоді говорила усім, що син прибіжить через місяць, пробачення в неї просити буде ще, що не послухався мудрої поради своєї матері. Вона була переконана в тому, що й саме так буде.

Але син не прибіг до неї. З дівчиною цієї розписався, дитина народилася, через п’ять років, друга. Син навчається на заочному, в навчальному закладі простіше, ніж той, в який вступив з маминою допомогою, працює.

З дружиною вони й зараз живуть досить таки непогано. Сильно зірок з неба не хапають в матеріальному плані, житло в кредит взяли. Але з матір’ю своєю так і не помирилися за ці всі роки, обоє тримають на неї серйозну образу.

Галина вже багато років шкодує, що так вийшло у неї з сином. І так і так до них вже підходила, ще коли перша дитина народилася у них, але без толку: син не хоче з нею спілкуватися зовсім, взагалі, ніяк! Не дзвонить багато років, дітей своїх матері не показують. Спілкуються вони лише з тещою. На саму Галину ображені вони дуже, ось такі справи, виходить.

Галина і сумує, і ображається на свого сина. Ну невже через ці слова, які вона сказала в гніві, можна зовсім відмовитися від рідної матері, адже вона вже немолода і хто його знає, як життя далі складеться. Так багато років минуло, можна й пробачити матері минуле, вона ж так багато зробила для свого сина, пів життя просто віддала йому.

Що Галині робити далі, щоб син пробачив їй і невістка забула про образи?

Джерело