Чомусь якось так виходить зараз, що я маю відмовитися від спортивної секції для свого рідного сина. Нехай мій 14-річний підліток просто цілими днями бігає по вулиці без діла, займається чим хоче, шукає пригод – зате у нашої бабусі з дідом буде новий котел, для повного щастя? Дуже добре мені вони придумали!

Або давай припинимо підготовку до вступу дочки, будемо на ній економити, що теж варіант, нащо їй те навчання і ті дорогі репетитори? Діти – це основне, а батьки не голодують взагалі зараз зовсім, їсти є що. Заміське життя – це їх каприз, це їхнє рішення. Вони знали, на що йшли, нехай тепер думають, як знайти вихід самі, – поділилася зі мною кума Олена.

– Ну не відмовиш ти ж цим татові та мамі! – примирливо спокійно говорить її чоловік. – Підготовка будинку, в якому вони вже зараз живуть, до зими – це не проста примха, а просто велика необхідність у наш час. Давай краще подумаємо, на чому ми зможемо заощадити зараз в своїй сім’ї, де ще можна на чомусь зекономити.

Ось репетитор дорогий такий з англійської мови нашій доньці – це навіщо? Нехай в інтернеті англійську мову вчить сама, зараз тих курсів різних так багато, можна сидіти і вчити, аби бажання було. А фізика з математикою сину нашому для чого? Хіба це не розкіш? У мене не було ніяких репетиторів, і нічого, все добре в житті склалося і навіть вивчився в непоганому навчальному закладі і добре його закінчив. Це зараз придумали ще вчителю гроші носити.

Дітей у Олени та її чоловіка двоє: донька старша перейшла в десятий, син – в сьомий клас, і такі суперечки з чоловіком останнім часом виникають з помітною періодичністю, дуже часто. Пару років тому сім’я переїхала з двокімнатної квартири в трикімнатну. Інакше просто ніяк: двоє дорослих дітей в батьків.

Тепер платять кредит, живеться зараз їм теж зовсім не просто, хоч і просторо.

А витрати на дітей з кожним роком дуже ростуть, як не крути, прямо, як на дріжджах, адже ціни на місці й до того не стояли, а зараз, з цією ситуацією, то й взагалі все здорожчало. Син займається спортом теж. Є успіхи у нього і перспективи, тренер його постійно хвалить. Проте спорт – це поїздки на збори, спорядження, змагання, в спортивні табори, постійні витрати, при чому дуже недешеві, адже у сина все добре виходить і він постійно активний у різного роду змаганнях. Плюс репетитори – уроки через тренування і різні спортивні заходи хлопцеві часто доводиться пропускати багато занять.

Олені пропонували перевести її сина в спортшколу, але вони з чоловіком подумали і відмовилися від такої ідеї. Загальна освіта там, якщо чесно, не найкраще, на жаль. Після спортшколи можна буде піти тільки в професійний спорт, а у хлопчика все-таки повинен бути вибір, коли він виросте.

Ось, якщо він захоче спортивну кар’єру – дуже добре. Ну а раптом не захоче? Так просто не зможе все наздогнати в навчанні? А час буде згаяно.

До того ж і дочку ще потрібно на ноги поставити, скоро вона закінчить школу, їй теж потрібно дати гарну вищу освіту, в наш час це все непросто. Репетитор, курси підготовки, хороше знання англійської мови – дочка захотіла сама, розумничка вона дуже, зараз без іноземної мови зараз нікуди, дорога відкрита тим, хто гарно володіє нею, і в прибиральниці не скрізь візьмуть. Олена цьому тільки рада, нехай донечка вчиться, раз є бажання і потреба, батьки будуть платити. На добру справу не шкода.

Плюс одягнути треба двох дорослих дітей, які вже щось посереднє одягати не хочуть самі, нагодувати – особливо син після своїх тренувань їсть дуже добре, та й тренер рекомендує хлопчикові особливе посилене харчування. У спорті без цього ніяк, щоб мав багато сил і ріс. На дітей такого віку грошей іде дуже багато, якщо щиро зізнатися – більша половина сімейного бюджету і це зрозуміло.

Загалом, з грошима якось виходить так, що працюють Олена з чоловіком вдвох на непоганих посадах і з непоганою зарплатою – але живуть якось до копійки, чекаючи нову зарплату.

Якщо від зарплат що і залишається, тут же виникають непередбачені витрати, і на рахунках знову порожньо.

Але Олена намагається не сумувати – через кілька років має стати легше. Скінчиться кредит, діти виростуть, дочка, дивись, піде навчатися, і курсі на третьому-четвертому почне потроху підробляти, ставати на ноги. А там і син визначиться у своєму майбутньому. Якось разом вони впораються! Головне, щоб перемога прийшла якнайшвидше, це зараз найважливіше за все і щоб здорові всі були, а решта якось визначеться само.

Єдина проблема – батьки-пенсіонери. Власне, мама Олени нічого наче, живе сама, справляється, хоча, за великим рахунком, матеріальна допомога теж потрібна їй, без питань. На саме необхідне, на продукти та огляди різні, не ті, які дають безкоштовно, а ті, які реально допомагають.

Суми поки не захмарні, і Олена намагається допомогти трохи своїй матері, не дивлячись на те, що та кожен раз вона відмовляється брати продукти і гроші і дуже соромиться цього.

А ось мати й батько чоловіка поводяться зовсім по-іншому. Вони пару років тому раптом вирішили “стати ближче до землі”, продали міську квартиру і переїхали в котедж.

Дуже скоро з’ясувалося, що мріяти про життя за містом – це одне, а жити в заміському будинку на дві пенсії – зовсім інше.

Будинок за містом, це зрозуміло і передбачувано повністю, постійно вимагає якихось доробок і вкладень, то одне, то інше, тай роботи фізичної біля нього багато, постійно крутитися потрібно, а справ там різних цілком вистачає.

Там підтікає десь щось, тут замокання, постійно щось потрібно міняти, лагодити котел, дах і так далі. Та й ділянку обробляти двом, вже давно немолодим людям, дуже непросто. То траву треба косити, яка дуже швидко росте знову, то сніг відкидати. Люди похилого віку до сина постійно звертаються треба, чи ні – допоможи! Ми, мовляв, тебе ростили, тепер твоя черга про нас дбати.

А син якось теж зовсім нерозумно на це реагує, хоча дорослий чоловік вже. В п’ятницю ввечері після роботи їде за 120 км до батьків, почистити сніг, полагодить котел, купить та привезе продукти, зробить сам всю важку чоловічу роботу по господарству, розвантажить гній, а в понеділок з десятої ранку вже сидіти в своєму офісі на роботі. І таке буває дуже часто, і постійно майже завжди за самим проханням батьків.

Ні, ну раз в пів року можна влаштовувати такий візит до своїх батьків до хати. Але допомога свекрам Олени потрібна завжди, і за один приїзд до них раз у пів року справитися з усім нереально.

Вихід один – наймати людей, в ідеалі – постійно, якусь сім’ю: щоб лагодили, тягали, чистили сніг, розвантажували, ремонтували, привозили продукти, шукали майстрів, спостерігали за ремонтом, тому що батьки не особливо в цьому у всьому розуміють.

Чоловік б може і не проти найняти, йому це простіше, ніж слухати постійні докори батьків, мовляв, навіщо тоді ми сина ростили, якщо в старості і допомоги чекати нізвідки! – але тут вже проти сама Олена.

Зайвих грошей у них немає, і матеріальна допомога батькам означає тільки одне – урізання грошей на потреби дітей, адже більше ні на чому економити вони не можуть, адже більше ні на що, особливо, не витрачаються.

Причому, саме зараз, в самий такий момент, коли дітей потрібно ставити на ноги, вирішувати питання з навчальними закладами, кредит виплачувати і ще багато чого іншого. Свекри, між іншим, самі придумали жити за містом. Сиділи б зараз в міській квартирі і все було б добре у них. А вони захотіли, бач, жити біля землі, на чистому повітрі, їсти корисні овочі та фрукти. Але це їх проблеми! Причому тут Олена і її діти!

– Ну це ти вже занадто! – нерішуче говорить чоловік. – Їсти у нас буде що, з цим вважаю проблем не буде, би з не без хліба сидітимемо, якщо людям похилого віку допоможемо. Ну, трохи поекономимо. Подивися, де і що можна заощадити.

– Ну і де заощадити? – глузливо перепитує свого чоловіка Олена.

– Ну. Зі спортом треба щось вирішувати. Якщо не займатися цим професійно, то й нема чого туди вкладатися, вистачить вже, бо ми стільки грошей їм віднесли туди! Нехай наш син вдома сидить, уроки вчить – дивись, і репетитори не знадобляться. Та й старша донька теж. Нехай вчиться сама, є інтернет, вчителі в школі , будь-яка література – що, мало цього, щоб гарно навчатися? Та й про вищий навчальний заклад в 10-му класі рано думати – ще півтора роки попереду!

Але Олені дуже економити на своїх дітях зовсім не хоче. Так, нехай не все, чим вони займаються, життєво необхідно, але – з якого дива їх цього позбавляти, якщо воно їм подобається?

Кому більше зобов’язані допомагати дорослі діти – батькам, яким вже за 70, і немає ні сил, ні грошей, або дітям, яких потрібно ставити на ноги, яким не просто зараз зовсім живеться, щоб жили потім все життя нормально?

Олена дуже незадоволена, що чоловік себе так поводить, бо він останнім часом почав мову про те, що батькам потрібно нового котла для опалення купити, бо той вже погано гріє і дах потрібно перекрити, поки літо, адже восени знову буде дах протікати, адже підуть дощі.

Виходить, що чоловік готовий усе батькам робити, навіть якщо доведеться в усьому економити на дітях. Та от чи правильно це?

Джерело