Коли Ліда виходила заміж за Степана, щасливішою за неї не було нікого на світі. Молодість і наївність на той час не дозволяли думати ні про що погане, попереду щастя, любов, радість… Весілля відшуміло, гості роз’їхалися, подарунки всі переглянуті та оцінені, почалося сімейне життя. Ліда готова гори звернути для свого коханого чоловіка, і Степан також. Взаємне кохання може зробити багато в житті.

Батьки і з того і з іншого боку теж раділи за своїх дітей, Степан з Лідою зустрічалися більше року, почуття перевірили, тільки жити та жити. І жили добре, дружно.

Обидва молоді, після інституту разом працювали в одній школі, викладали. Степан фізику у старших класах, а Ліда – англійську мову. Жили в районному містечку, мали свою квартиру, невелику, але затишну. Ліда могла з нічого зробити цукерку, у неї є творча жилка, а у Степана золоті руки. Ось і облаштували своє гніздечко, куди хотілося прийти та відпочити.

Якось Ліда зустріла чоловіка радісна та схвильована:

– Степане, у мене новина надзвичайна! Ти готовий вислухати?

– А то, ще питаєш, я весь в увазі! – здивовано дивився на неї чоловік.

– Тоді ходімо на кухню, – вона взяла його за руку.

– Ух ти! У нас свято? Я щось пропустив? Як гарно накритий стіл, а найголовніше смачно, – ще більше дивувався Степан.

– Так, сідай, ось тобі салат, і слухай мене уважно. У нас скоро буде малюк! Наш з тобою малюк, і навіть, можливо, дуже схожий на тебе, і трохи на мене. Ну, як тобі сюрприз?

– Лідо… Ти ж моя хороша. Я дуже радий. Вже час нам з тобою народити сина чи доньку, живемо з тобою третій рік, — Степан міцно притискав дружину. – Потрібно батькам повідомити цю новину. Сподіваюся, ти без мене нічого їм не говорила? Нехай теж буде сюрприз!

– Ні, нічого нікому не сказала ще, ти перший дізнався.

Потім були радісні обійми та поцілунки батьків і тих та інших. Вони вже чекають онуків. Народився Андрійко, хлопчик дуже схожий на свою маму Ліду. Той самий серйозний погляд сірих очей і навіть маленька родимка на щічці ближче до вуха. Бабусі та дідусі розчулювалися, дивлячись на таку подібність з мамою. Степан душі не чув у своєму синові. Гуляв із ним, допомагав дружині, ходив у магазин. У вихідний разом гуляли у парку неподалік будинку. А через три роки народився ще й Сергійко, молодший братик Андрійка.

Сім’я щаслива та благополучна, діти росли, навчалися у тій же школі, де викладали їхні батьки. Хлопчики дружні, але Андрійко більше схожий на батька, веселий і балакучий, а Сергійко серйозний, до кожної справи підходить з толком, робить все акуратно і ґрунтовно. Цим вдався у діда, по лінії мами Ліди.

Минуло п’ятнадцять років. Степан став часто влаштовувати посиденьки з друзями, щоразу вишукував привід, щоб щось відзначити. Ліда спочатку не надавала значення цьому, ну буває, то дні народження синів, батька, матері, тещі чи тестя. То свято жіноче чи чоловіче, та чи мало подій та приводів. А Степан жодного не пропускав. І навіть якщо не було приводу, на запитання дружини:

– А сьогодні що за свято?

– День друзів, – завжди знаходив відповідь чоловік. – День рибака чи День будівельника.

Ліда поступово почала хвилюватися з його поганої звички, але Степан не слухав нікого. Вранці йшов на роботу з важкою головою. І директор школи вже не раз вимовляв його дружині:

– Лідо Петрівно, вплиньте на свого чоловіка, інакше ми з ним попрощаємося. Ви самі розумієте, що у такому вигляді до учнів приходити не можна.

Ліда кивала головою, погоджувалася, червоніла, соромно було за чоловіка. І зрештою звільнив його директор. Степан загульбанив, на роботу не треба йти, машина стоїть у дворі, вони дуже рідко кудись виїжджали.

Сини дивилися на батька з засудженням, їм теж було соромно.

Ліда зі сльозами говорила його матері:

– Ну, що з ним сталося, що сталося? Все було добре. Що я упустила, а з іншого боку, адже він доросла людина, у нього діти. Який приклад він подає їм?

Свекруха погоджувалася, вмовляла:

– Лідочко, ти тільки не вирішуй не подумавши, не залишай його.

А він взяв та й пішов сам до іншої жінки Віри. Він з нею давно познайомився, у неї свій невеликий хлібобулочний магазин. Степан із себе видний чоловік, був класним керівником у її сина. Ніхто навіть і не здогадувався, що між ними давно зав’язалися стосунки. Вона завжди зустрічала Степана з накритим столом та ігристим на столі.

Степан продав машину, забрав гроші і пішов до Віри, потім зателефонувавши дружині, сказав:

– Я від тебе пішов назавжди. Все залишаю тобі та дітям. Мені там краще, мене Віра розуміє, там мене все влаштовує. Нехай діти мене пробачать. Коли будуть дорослими, зрозуміють.

Ліда так і не зрозуміла нічого:

– В чому моя провина? Чому він пішов? Я терпіла все. Ніколи не виставляла з дому. Не сварилася, розмовляла спокійно.

Мама Лідії її заспокоювала:

– Доню, не переймайся ти так. Ну, пішов і пішов. А навіщо тобі такий чоловік та батько дітям? Звільнили зі школи, працює у цієї Віри вантажником, разом гульбанять, їм весело та добре. Отож Степан і пішов від тебе, бо ти не гульбанила разом із ним і засуджувала його.

Спочатку Ліда почувала себе незручно перед колегами, думала, що вони її засуджують, чоловік покинув її, пішов до іншої, поки завуч Тамара Сергіївна з нею не поговорила:

– Лідо, чому ти ходиш, не підводячи очей? У нашому колективі тебе ніхто не засуджує, навіть навпаки, засуджують та сварять Степана. Ти подивися на себе, симпатична і молода жінка, то й що, що чоловік пішов до іншої. Ти тільки глянь до кого. На кого він тебе проміняв? Там нічого немає хорошого. Ми тут із колегами поговорили між собою і на їхнє прохання я тут. Підніми свою голову, розпрями плечі, нехай твої очі сяють, і почувайся на висоті. Ми всі на твоїй стороні.

Ліда розплакалася:

– Ой, Тамара Сергіївно, я ж думала, що про мене чого тільки не говорять. Мені соромно за чоловіка. Я у всьому засуджую себе, що не доглядала.

– Все, Лідо, сльози витерти, усі погані думки вбік. Починай жити із чистого листа. Забудь свого колишнього. Не картай себе, він сам винен. Ми всі за тебе, нам шкода на тебе дивитися.

Ліда подякувала завучу, а наступного дня принесла в учительську величезний торт.

– Мої дорогі колеги, дякую вам за все, я вас люблю і поважаю. Давайте пити чай.

– Ну нарешті ми бачимо знову ту ж таки Ліду, життєрадісну і симпатичну, добру і відкриту, – говорив усміхаючись, викладач історії Михайло.

З цього дня Лідія жила так само, як і раніше, раділа сонцю, успіхам дітей своїх та чужих. Старший син вступив до коледжу, молодший ще у школі. З батьком стосунків не підтримують, і навіть не тому, що не хочуть, а тому, що батько не з’являється у їхньому житті. Йому ніколи.

Спочатку приходив до своїх батьків і хвалився:

– Ось дивіться, як мене одягає Віра. Навіть футболки за тисячу купижє, а не за двісті кгрувень. Ми купуємо дороге ігристе, не завжди, але буває.

– Степане, ця жінка тебе до добра не приведе, невже ти не розумієш? Вона заманила тебе своїми грошима, застіллями, а ти все залишив заради неї.

Минуло ще кілька років, Вірі набрид Степан. Виставила його Віра. Прийшов до батьків, а куди йому йти?

– Мамо, може поговориш із Лідою, може прийме мене назад, що мені робити?

– Не прийме вона тебе, Степане. Дуже ти її образив, вона сама мені говорила про це. Тож не проси мене, не буду я з нею говорити на цю тему. Вона поважає сама себе, вона не хоче, щоб поряд із синами був такий батько. Їм всім соромно за тебе.

Хоч і живуть вже сини окремо від матері, Андрій одружився, і вже маленька дочка в нього. Сергій теж живе з дівчиною, винаймають квартиру і справа в них йде до весілля.

Зустрів якось Степан Ліду, тільки-но вийшов зі свого загулу:

– Лідо, допоможи мені розпочати життя спочатку. Я не можу сам впоратися, допоможи, забери мене до себе. Я люблю тебе як і раніше.

Він знав, що його колишня дружина доброї душі людина, тому говорив з жалістю. Але не чекав він від неї такої реакції:

– Знаєш, Степане, якщо людина сама хоче жити добре, вона все зробить для цього. А ти мені не потрібний. Мені важко довіряти тобі після того, як ти мене з дітьми зрадив. Мені складно повірити у кохання після зради. Ти сам все зруйнував, а ось тепер отримуєш те, що заслужив. А я давно все відпустила, я навчилася жити без тебе добре та щасливо. Знаєш, я давно заповнила ту порожнечу, яку ти залишив, покинувши мене. У житті багато цікавих занять, цікавих людей, діти не дають сумувати, тому я зараз просто живу та отримую задоволення від життя. Прощай.

Вона віддалялася від нього дедалі далі, а сама думала:

– Ну, кому я це все говорила, у нього абсолютно порожній погляд. Все одно він нічого не зрозумів, чому так змінився? Ну і гаразд, нехай живе далі, як хоче, його життя мене більше не стосується.

КІНЕЦЬ.