Мені було шість років, коли мами не стало. Батько від горя запив. Не минуло й двох місяців, коли він привів додому жінку. Потім іншу, потім третю тощо. Так він за чотири роки перебрав жінок двадцять. Більшості з них не було до порядку в будинку і мого виховання.

Їх цікавили лише гроші батька. Траплялися й такі, що хотіли створити сім’ю, але жити з п’яницею не схотіли. Нарешті до нас у хату прийшла Марина. Красива, лагідна, дбайлива жінка.

Вона була дуже добра до мене. Протрималася півроку. У мене було таке враження, що вона б давно пішла, якби не було мене. Через мене вона зазнавала п’яних сkандалів батька. Щойно тато починав чергову сварkу, вона забирала мене, і ми йшли гуляти.

За будь-якої погоди: будь то спека або дощ. Якось увечері, мені вже було десять років, ми з Мариною (я, зі зрозумілих причин, мамою називати її не могла, а мачухою язик не повертається, так добра до мене вона була) готували вечерю.

Подзвонили у двері. Прийшли nоліцейські. Вони сказали, що внаслідок ДТ П тата не стало. На прощання з ним ніхто із родичів не прийшов. Ніхто нічим не доnоміг. Все організувала Марина. Зате не минуло й десяти днів, як заявив батьковий брат, і захотів узяти опікунство наді мною.

Йому була потрібна не я, а батькова трикімнатна квартира у центрі міста . Марина запропонувала такий варіант — квартира дістається дядькові, а опікунство наді мною бере Марина. Звичайно ж, той з радістю погодився. А Марина одразу ж переписала на мене свою квартиру.

Мені двадцять вісім років. Заміжня, наро дила двох дітей. Рік тому не стало Марини, бабусі моїх дітей. Мені її дуже не вистачає, жінки, яка змогла стати мені мамою та татом в одній особі, її мудрих порад, її лагідного погляду та таких же лагідних рук.

КІНЕЦЬ.