Бабуся моєї дружини проживала у селі. Дідуся Тамари уже давно не було на цьому світі, тож Лідія Семенівна доживала свого віку одна. Нещодавно їй стало погано та вона попросила у Тамари допомоги. Батьки Тамари давно вже проживають за кордоном, присилають гроші, тож Тамара була єдиною рідною людиною, яка проживала неподалік.

Дружина відповіла Лідії Семенівні, що в неї дуже багато роботи та вона не може їй допомогти.

Дружина зателефонувала до мене та висловила своє невдоволення з приводу ситуації, що склалася. Мені стало шкода стареньку та я вирішив прийти їй на допомогу. Відвіз Лідію Семенівну на обстеження. Згодом ми дізналися, що вона потребує лікування. Літню жінку поклали у лікарню, я відвідував її кожного дня, приносив фрукти.

Згодом Лідію Семенівну виписали з лікарні. Лікар сказав, що бабуся Тамари потребує піклування та що їй не варто проживати одній. Я вирішив, що Лідія Семенівна буде проживати з нами до тих пір, поки їй не стане краще.

Тамара була дуже незадоволена моїм вчинком та розсердився на мене:

– Для чого ти привіз її до нас?

– Тому, що їй потрібен догляд, а в селі їй буде погано. Краще, щоб Лідія Семенівна була з нами до тих пір, поки їй не стане краще.

– Та й просто нічого робити. Їй нудно жити одній, ось і придумує собі болячки тільки щоб отримати чергову порцію уваги. Ще тільки цього бракувало. У мене тільки все почало налагоджуватися, скоро отримує підвищення, а тут вона з’явилася на мою голову!

Лідія Семенівна не знала, що відповісти тож промовчала. Мені стало дуже неприємно, що моя дружина дозволяє собі подібні висловлювання в адресу рідних для неї людей.

Невже це та Тамара, з якою я одружилася, як вона так швидко встигла змінитися? Я уявив, що чекатиме мене у старості, якщо я раптом занедужаю. Те, що я намалював у своїй уяві, мені зовсім не сподобалось.

Тамара зібралися та пішла гуляти з подругами, а Лідія Семенівна похапцем почала збирати свої речі. Я зупинив літню жінку та сказав, що я з цим питанням розберуся сам.

Наступного ранку Тамара пішла на роботу, а коли повернулася, то побачила на порозі спаковані валізи.

– То ти мене почув та бабуся від нас їде? Коли її автобус? – радісно запитала Тамара.

– Її автобус ще не скоро, а ось у твій незабаром відправляється. Будеш жити у домі своєї бабусі поки не наберешся розуму. От коли ти все зрозумієш, можливо, я дозволяю тобі тут жити.

Тамара не розуміла, що відбувається. Вона зовсім не очікувала, що я так себе поведу. Тамара пішла, а ми з бабусею дружини продовжили жити до тих пір, поки жінці не стало легше.

КІНЕЦЬ.