Раніше я думала, що зможу виховати гарно своїх дітей разом з чоловіком. А вийшло, що всю роботу тягну самостійно. Чоловік тільки чеше зад та хропить! Соромно зізнаватись, але я тягла на своїй шиї всю родину більш як десять років. Тепер мені це все набридло, та я стала найгіршою дружиною в світі, тільки діти мене й підтримали.

Почалось все з того, що мого чоловіка скоротили на роботі. Компанія виходила з ринку в нашій країні, та розформувала штат. Так, вона виплатила співробітникам гарні компенсації, за яку ми змогли купити собі трикімнатну квартиру, але заміну роботі було дуже тяжко знайти.

Після купівлі квартири у нас були е деякі кошти, за які ми змогли пожити два місяці, я якраз вийшла з декрету на своє робоче місце, а чоловік все продовжував пошуки роботи.

Адже не хотілось після такої високої посади йти торгувати за касою. Я була не проти, могла забезпечити родину всім необхідним, а чоловік, тим паче міг доглядати за малюком.

Нас тоді все влаштовувало.

Через два роки він все так і не знайшов роботу. Так, мав там певні проєкти як вільний працівник, але нічого серйозного, тимчасовий підробіток. Свою базу клієнтів він створювати не захотів, все говорив, що знайде гарну роботу, де йому вже дадуть базу для роботи.

Одного дня, я дізналась, що знову вагітна. Новина радісна, але поставало питання, хто ж буде заробляти гроші. Мама повинна бути поруч з немовлям, годувати його грудьми, як мінімум. Чоловік наполіг, щоб я молоко просто купувала в суміш, або купила спеціальний апарат, щоб зберігати грудне молоко.

А він з малюком буде приїздити на роботу до мене, та забирати. Мені здалось це дивним, проте я погодилась.

На носі в мене майоріло гарне підвищення, тому піти знову у декретну відпустку не здавалось таким спокусливим.

Минали роки, діти росли, я працювала, а чоловік лежав перед телевізором, пив пиво та чухав свій живіт. Життя чудове! Жінка заробляє, квартира є, діти прилаштовані в школі, що е треба?!

Мене такий розклад карт почав вже сильно дратувати. Звісно, сказала чоловіку, що не маю бажання бути однією годувальницею в родині. Тим паче, що майже весь бюджет спускається на забаганки чоловіка. То гольф-клуб, а членство там коштує не мало! То поїздки на берег моря, щоб покататись на орендованій яхті. Так, я могла це дозволити, проте якою працею!

На мої дорікання чоловік відповів, що його коштом ми купили квартиру, тож свою частину роботи він виконав.

Я аж замовкла. Мене така відповідь щиро здивувала, та образила. Не довго думаючи, поставила умови, або він нарешті збереться, та піде працювати, або ми розлучаємось. На що була миттєва відповідь, мовляв, я найгірша дружина на світі, його звільнили, а я розуміти того не хочу!

Нічогеньке таке розуміння має бути. Людина стала повноправним альфонсом, а я маю терпіти та навіть радіти тому. Якщо він вже такий обурений, що ми в його квартирі живемо, то нехай. Орендую нам з дітьми іншу. Перестану платити за його розваги, то спокійно за рік нову собі куплю. А він нехай побачить, як то заробляти гроші, бо, видно, забувся, бідолашний!

Я гадала, що діти будуть проти мого рішення, проте помилялась. Вони підтримали мене, навіть прочитали батьку нотацію, що його життєва позиція не є адекватною чи то…кхм… розумною.

КІНЕЦЬ.