Перша зустріч із чоловіком для мене виявилася досить болючою. Захар працював стоматологом в приватній клініці. Я страшенно боялася йти на зустріч, бо з дитинства боялася саме стоматологів. Коли ще й побачила, що мій лікар такий молодий й надзвичайно красивий – розгубилася ще більше.

Схоже Захар був звиклим працювати із нервовими пацієнтами. Хлопець почав розпитувати мене про життя, погоду, плани на тиждень. Йому так майстерно вдалося втертися мені в довіру, що через кілька хвилин я без зайвого страху вилізла на крісло й чекала на неприємну процедуру.

Зуба мені вилікували, але додому я не поспішала. Хотілося якомога довше залишатися біля нього. Тепер я почала розпитувати про життя, плани, погоду. Захар здогадливий, тому одразу пояснив, що має прийняти ще кількох клієнтів, а потім ми можемо зустрітися.

З тієї рокової зустрічі минуло три роки. Тепер Захар мій законний чоловік. Разом ми виховуємо прекрасного синочка Ярослава. Живемо дружно, не сваримося, про все домовляємося.

Звісно, що спершу було важко. Ми взяли квартиру в іпотеку й так зійшлося, що я завагітніла. Чоловік працював на роботі й самостійно забезпечував родину. Після народження сина мені хотілося підтримати та допомогти чоловіку, тому я частково вийшла на роботу. З немовлям допомагала моя мама.

Батьки Захара не брали участі у вихованні онука, але систематично надсилали дорогі подарунки. Мені звісно приємна їхня увага, але було б набагато краще, якби вони брали дитину до себе. Люди вони заможні й можуть собі дозволити декілька вихідних. Та якщо немає бажання, то я нічим не можу зарадити.

За три роки сімейного життя помітила, що стосунки чоловіка та його батьків достатньо натягнуті. Він спершу не хотів говорити на цю тему, але потім сам зізнався, що батьки йому чужі. Мається на увазі, що він ніколи не відчував їхньої підтримки та любові. Коли Захар вирішив навчатися на стоматолога, батько запротестував, адже хотів, щоб той став фінансистом.

Через відмову Захар позбувся фінансової підтримки й змушений був заробляти на навчання самостійно. Мати у нього ще та «залізна леді». Для неї чужі поняття любові та піклування, адже змалечку за Захаром приглядали няньки та доглядальниці. Можна сказати, що дитинство чоловіка минуло із чужими людьми.

Тому й не дивно, що зараз чоловік практично з ними не спілкується. Декілька разів я намагалася налагодити стосунки у наших сім’ях. Запрошувала свекруху та свекра в гості, влаштовувала сімейні вечори. В основному наші зустрічі закінчувалися сваркою. Батько сварив Захара у безвідповідальності, адже він свого часу в цьому віці вже мав власний бізнес й будував будинок.

«Ти моє найбільше розчарування» саме так називав свекор сина. Я захищала чоловіка. Виступала проти його батьків та намагалася їм пояснити, що Захар прекрасний спеціаліст й своїй справі й це велика радість – займатися тим, що тобі по душі. А гроші не мають значення, разом ми впораємося з усіма труднощами.

Одного разу батьки Захара першими пішли на примирення й запросили нас до себе на декілька днів, погостювати. Захар не хотів їхати, а я наполягла, адже батьки – це найдорожчі люди у нашому житті. Важливо знайти з ними спільну мову та родичатися.

Мені з Ярославом вперше випала можливість побувати у їхньому домі. Ми в’їхали на доріжку, яка вела до величезного особняка. Навіть важко уявити скільки тут кімнат. Нас зустріли не господарі, а дворецький. Він провів екскурсію й показав наші кімнати. У домі панувала така тиша, що від неї мурахи бігали по спині. Ярослав швидко виправив цю ситуацію. Вдома місця було замало, а тут справжнє роздолля. Ганяй скільки хочеш.

З батьками чоловіка ми зустрілися ввечері, коли нас покликали до столу. Вони поводили себе стримано й холодно. За столом складалося враження, що ми потрапили на бенкет до королівських персон. Від тієї кількості приборів, що поклали біля тарілки, очі розбігалися. Ярослав взагалі відмовився їсти вишукані страви, дитина захотіла звичайної смаженої картоплі. Свекруха зробила мені зауваження, що «моя» дитина невихована й хлопчика потрібно привчати до етикету. Я змовчала.

Після вечері Ярослав прийнявся знову бігати по будинку. Нічого поганого він не зробив, але свекруха вбачала у поведінці дитини справжній злочин. «Мій Захар у його віці так себе не поводив. Він знав дисципліну». Я зрозуміла, що відпочинок нам точно не світить й почала відраховувати дні до повернення додому.

За час нашого візиту я отримала стільки зауважень, що можна було б уже заводити книгу скарг. Нарешті ми повернулися в нашу сімейну затишну квартиру. Всі зітхнули з полегшенням. Ввечері на телефон чоловіка прийшло повідомлення. Це був підрахунок збитків, які ми завдали господарям за час перебування у їхньому домі. У мене аж очі на лоба полізли від такої зухвалості. Захар не здивувався.

Мовчки перевів вказану суму й зазначив, що це був наш перший і останній візит до його батьків. Я повністю погоджуюся.

КІНЕЦЬ.