Я народилася та росла у селі. Мої батьки тримали господарство, мали свій клапоть город та невеличкий сад. Ми з мамою навесні висаджували квіти на клумбу, влітку пололи городину, на осінь викопували картоплю та закручували консервацію. Я знаю, що таке важка праця й не соромлюся свого походження.

Коли я навчалася у 5 класі, татові запропонували роботу у місті. Мама прийняла рішення, що там у мене буде більше можливостей для розвитку та й вищі навчальні заклади поряд. В основному заради мого майбутнього батьки переїхали.

У школі я швидко подружилася з однокласниками. З навчанням проблем не було. Моя класна керівничка виявила у мене здібності до написання творів. Мене відали на літературний гурток. Після випускного я втупила на філологічний факультет. Вивчилася на вчительку української мови та літератури. Влаштувалася на роботу, жити продовжувала біля батьків.

Згодом познайомилася з Микитою. Ми почали зустрічатися. Хлопець був добрим та чуйним, рідкість у нас час. Мої батьки познайомилися з майбутнім зятем ще на початку наших стосунків. Микита неодноразово був гостем у нашому домі. Їхні стосунки з батьком були схожі на стосунки батька й сина, мама теж полюбила мого хлопця. Тож через певний час ми одружилися.

З батьками Микити я познайомилася напередодні весілля. Для мене стало відкриттям той факт, що жили вони у селі. Просто хлопець раніше ніколи про це не розповідав. Свіже повітря, простори, надзвичайна природа – довколишній краєвид побудили в мене спогади про дитинство. Зустрічав нас батько Микити Ігор Миколайович, мати – накривала на стіл.

Я пішла знайомитися зі свекрухою самостійно, поки чоловіки розмовляли про своє. Привіталася, віддала їй пакет із продуктами. Ця жіночка одним лише зовнішнім виглядом дала зрозуміти, що вона головна у родині. Галина Іванівна зміряла мене своїм поглядом й замість привітання сказала: «Ви ще б довше їхали. У мене вже все охололо».

Пакет вона так і не взяла й навіть не заглянула всередину. За столом більшість часу розмову підтримував свекор. Він цікавився моїм життям, професією, батьками. Свекруха мовчки поїдала свої наїдки. Мені було некомфортно у її присутності. З нетерпінням чекала, коли ми зможемо повернутися додому.

Дякувати богу, після весілля ми з Микитою залишилися жити у місті. Орендували квартиру, з’їхалися й налагоджували спільний побут. До батьків чоловіка не навідувалися тривалий час, робота і все таке. Свекруха сама зателефонувала й попросила приїхати на вихідні. Я наперед знала, що ця поїздка закінчиться невдало, але відмовитися не могла.

Не встигли ми вийти з авто, як Галина Іванівна дала всім рознарядку. Микита з батьком пішли у сад підрізати дерева, а я мала обскубати зарізані кури й приготувати всім вечерю. Схоже вона хотіла налякати мене «брудною» роботою та я не з лякливих. Зробила все, що вимагали. Вечеряти ми сіли пізньої ночі, коли й кусок в горло не ліз.

Не встигли ще перші півні закукурікати, як нас підняли з ліжка. Одразу відправили на город саджати картоплю. Після роботи, я розраховувала на сніданок, але свекруха навіть не думала нас годувати. Натомість завантажила новою роботою. Впоралися з усім ми ближче до вечора. Тоді й поїли вперше за весь день. Третього такого дня я б не витримала, тому попросила чоловіка раніше повернутися додому. Микита мене підтримав. Свекруха розсердилася й звинуватила мене в тому, що я лінива й нетямуща дружина. Чоловік звісно заступився й ми пересварилися між собою.

Декілька місяців Микита не розмовляв з мамою, за те до мене Галина Іванівна телефонувала регулярно. Звинуватити в тому, що я розлучила його з сином. Коли мені набридло слухати її докори, перестала відповідати. З часом образа забулася й нас знову запросили в село «на відпочинок».

Я не хотіла бути причиною чергової сварки, тому погодилася. Та цього разу підготувалася заздалегідь. Зробила вдома бутерброди, запіканку, купила продукти на декілька днів. Звісно, коли ми приїхали на нас одразу чекала робота. Батьки закривали автоклав. Я перемила сотню банок, підготувала все для закриття. Звільнилися ми пізньої ночі, але замість смачної вечері отримали ячмінну кашу, приготовлену на воді. Уже в кімнаті я дістала бутерброди й ми з Микитою нормально поїли.

Наступного дня погода зіпсувалася. Зранку дощило, зірвався холодний вітер. Ми розраховували, що зможемо просто відпочити та Галина Іванівна мала інші плани. Відправила нас на двір, ремонтувати курятник. Я промокла до нитки, а надвечір зрозуміла, що захворіла. Сказала свекрусі, щоб дала градусник, але та бовкнула, що нічого мені немає. Попросила заварити чаю, але й тут отримала відмову. Про їжу навіть не згадувала. Ми знову втікали з цього дому раніше домовленого терміну.

Ким тепер я тільки не була. Замість лінивої й нетямущої перетворилася на мазану та вразливу. Цього разу докори по телефону слухав Микита. Тоді вже він не витерпів й наказав своїй мамі жодного лихого слова в мою сторону не говорити. Не знаю, чи заспокоїлася ця жінка, але мене більше не діймала.

Зараз я можу бути спокійна, адже наступного разу точно залишуся вдома. Нещодавно дізналася про свою вагітність. Лікар заборонив мені важку працю та зайві хвилювання. Тепер Микиті доведеться віддуватися самостійно. Сподіваюся хоч свого сина Галина Степанівна годуватиме вчасно та повноцінно.

КІНЕЦЬ.