Марія була спантеличена рішенням батька одружитися після втра ти матері. Жінка була тиха. Вона доглядала батька і виконуючи всю роботу по дому. Дівчинка обслуговувала себе сама, намагаючись уникати мачуху. Незабаром після закінчення школи Марія з’їхала з дому та вступила до художньої школи.

Вона завжди мала талант до малювання, і вона носила з собою улюблений портрет мами, який закінчила перед самим від’їздом. За два роки відбулися події, які повністю змінили життя дівчини. Першим пішла з життя її єдина близька і любляча людина — Батько. А потім пішли її бабуся та дідусь.

Потім вона зустріла Микиту. Він запропонував допомогу, моральну підтримку, витягнув її з меланхолії і привів жити до себе. З ним вона закінчила навчання. Після закінчення навчання вона почала працювати. Вона могла залишатися у своїй майстерні вночі. Вона зовсім не помічала, як відійшов від неї Микита. Він уже втратив інтерес до неї.

Він спробував заговорити з нею, але дівчина проігнорувала його. Незабаром він покинув її і почав зустрічатись із молодою актрисою. Дівчина мовчки пішла зі своїми речами. Але йти їй було нікуди. Вона згадала, як мачуха колись казала: «Це й твоя квартира також». Вона вирішила просити про поділ житла та майна одразу. — Що з тобою? – запитала мачуха, відчиняючи двері. — Дорогою я поранила ногу.

Вони одразу ж приклали лід та мазі, а потім вона пройшла до своєї кімнати. Вона лягла на ліжко і щільно зачинила двері. Від того, що в її дитинстві тепер живе ця неприємна тітка, хотілося nлакати. Прокинувшись близько полудня, вона почула кроки мачухи у квартирі та відчула запах випічки.

— Доброго ранку, нам треба поговорити, — холодно сказала вона. У відповідь мачуха поклала їй два апетитні сирники і налила чай. Вона ніжно торкнулася її ноги. — Як твоя нога, не бо лить? На неї дивилися великі очі мачухи. Вираз їх був м’яким та стурбованим.

Раніше вона ніколи не помічала нічого такого. Нарешті жінка сіла навпроти і послухала Марію. — Будь-які вимоги для мене є прийнятними. Ця пам’ять про твоїх батьків. Марія вирішила залишитись і попрацювати тут. — Мені не буде потрібна доnомога. Я можу сама готувати. Але тут мачуха почала nлакати. — Не плач, ми знайдемо спосіб спілкуватися. На стіні навпроти вона помітила великий портрет у золотій рамі.

Молода мати і батько, в центрі — вона. — Після відходу твого батька я зробила фотографію вашої родини. На цій фотографії ви дуже щасливі. Мені цього не вистачало все життя. Вона сіла поруч із мачухою, та обняла її і, нахилившись ближче до неї, прошепотіла: — Дякую.

У сусідньому мистецькому училищі Настю взяли на роботу. Через рік вона вийшла заміж за хорошого чоловіка, що відбувся. Після весілля вона переїхала до нього, ухваливши рішення не ділити квартиру батьків. Мачуха стала для неї близькою подругою, яка завжди була готова протягнути руку доnомоги.

КІНЕЦЬ.