З ранніх років мене батьки вчили, що в громадському місці потрібно поводитися пристойно. Чи не привертати увагу. Відповідно до цього я і поводжуся протягом усього життя. Тільки не всі люди дотримуються таких принципів. Дехто щиро вірить, що довкола них має все крутитися. Цей випадок трапився під час травневих свят.

Я сів у приміську електричку і їхав у село до рідні. Людей було багато та вільні місця були відсутні. Я сів на своє місце згідно купленим квитком. Воно було біля віконця. Я в дорозі зазвичай читаю. Раптом заходить матуся з дитиною. Йому років 8. Мати преться з валізами в моєму напрямку.

Я спитав у неї, чого вона хоче. Вона відповіла: -Збираюся сісти з дитиною біля віконця. — Але це моє місце. — Не збираюся здаватися я і показую куплений квиток. Жінка закотила очі. Пом’ялася мить і видала: -Чоловіче, можете ж поступитися, малюкові нудно просто так сидіти, хоч у вікно подивиться.

Я подивився на малюка і не захотів лаятись. Поступився. Навіщо kонфліктувати. Стали переміщатися з ними, доnоміг розсувати їм пожитки по nолицях. Коли все закінчилося, я прийнявся знову читати книгу.

І тут я чую слова: -Вибачте, а чи можна знову з вами місцями помінятися? Я дивлюся на неї здивованим поглядом і взагалі не розумію, чого вона хоче від мене. Справа в тому, що потяг рушив, а тут дме. Я не хочу, щоб дитина застудилася. -Ви ж хотіли спочатку сидіти там, от і сідайте. — хитрує матуся.

Я видихнув, але поступився. Тільки до мене так і не дійшло, чому вона не посадила сина на своє місце. Я витяг курточку і поклав її туди, звідки дуло. Побачив здивований погляд матусі, яка не здогадалася вчинити так само, тільки вона більше не наважилася повторити процедуру обміну.

Коли всі міграції місцями закінчилися, то матуся вийняла з сумочки телефон і дала його дитині. Він увімкнув мультики і звук розносився по всьому вагону. Тут я не витримав і сказав, попередньо порахувавши до 10. — Може, поділитися з вами навушниками? -Дякую, але навушники негативно впливають на слух! — відповіла матуся. -А якщо мультики впливають на нервову систему оточуючих?

— відповів я їй. Що ви таке кажете! Це ж малюк! — Почала кричати вона. — Що мені потрібно зробити? Я зрозумів, що маю справу з не зовсім адекватною особою. З такими краще жодних справ не мати зовсім. Мій терпець урвався і я вийняв з портфеля свій планшетник. Увімкнув на всю еро тичний фільм і став дивитися. Хлопчик усвідомив, що на моєму екрані відбувається щось більш цікаве і уткнувся в мій екран.

-Ви з глузду з’їхали? — Закричала вона не своїм голосом? — Хіба можна дивитися таке у громадському транспорті? Швидко припиніть це неподобство! -Чого це? — спокійно відповідаю я. — Якщо ви вважаєте, що можете заважати решті, то чому я не можу це зробити? Я також хочу дивитися своє кіно. А від навушників слух може зіпсуватися. -Чого ви хочете від мене? — фиркнула вона. -Просто вимкніть звук.

Тоді і я вимкну. – спокійним тоном відповідаю я. — І поділитеся навушниками? — уже мирніше запитала матуся. -Вже ні. Протягом решти шляху ми їхали тихо. Я дочитував свій роман, мати сердито на мене зиркала, а дитина гортала свої книжки. Адже все можна вирішити мирно. Якщо тільки захотіти …

КІНЕЦЬ.