Світлана Семенівна приїхала до цього села за розподілом чотири роки тому. Усі її друзі, її наречений залишилися в минулому житті. Тут у неї були лише учні, яким вона присвятила себе всю.

Сьогодні останній день перед зимовими канікулами. Вийшовши зі школи, дівчина побачила свою ученицю, Ірочку, яка стояла в шкільному дворі і задумливо щось креслила на снігу, що випав, прутиком. — Ірочко, а ти чому не йдеш додому? — Не хочу. Він там п’яний прийшов. Під ранок. Впав спати прямо в коридорі. Напевно, там і спить, — дівчинка заплакала.

Світлана знала, що три роки тому не стало її матері. Батько, Стас, дбав про дочку сам. А останнім часом почав пити. — А ходімо до мене, — запропонувала вона. — Пиріжків з тобою напечемо. Мультфільми на комп’ютері подивимося. Пішли? — Так! — Дівчинка засвітилася від радості.

Вдома вони весело провели час. Увечері, помивши дівчинку, Оля поклала її спати. Вранці, залишивши її вдома, Світлана попрямувала до її батька. — Світлано Семенівно? Проходьте. Що-небудь трапилося? — від Стаса, що відчинив двері, разило перегаром. Обличчя опухле, волосся стоїть дибки. — Сталося, — відповіла вчителька, проходячи до кімнати.

— Іра щось наробила? — занепокоївся батько. – Ні. До речі, не скажете, де вона? — Спить, мабуть. Адже канікули. — Впевнені? Стас кинувся до кімнати, вискочив звідти зблідлий. — Вона спала в мене, — сказала Світлана. — А ви навіть не помітили її відсутності. Ваша дівчинка дуже переймається за вас.

— Я більше ні-ні! Я люблю свою дитину. Я виправлюся. — Ми з Ірою прийдемо ввечері. Наведіть чистоту в будинку, приведіть себе в порядок і приготуйте вечерю. — Ми для вас пиріжків спекли! — сказала Світлана увечері, коли вони з Ірочкою прийшли до неї додому.

— А я для вас святкову вечерю приготував! — привітав їх Стас… «Загадані в новорічну ніч бажання виконуються. Я знаю, що я забажаю!», — подумала Іра, дивлячись, як її батько та улюблена вчителька весело спілкуються за столом.

КІНЕЦЬ.