Робочий день закінчився. Офісні працівники вимкнули свої комп’ютери та хотіли розійтися по домівках. — Ти не допоможеш? Мені потрібно роздрукувати листа, але принтер зламаний. — Ходімо, подивимося, — чоловік підвівся зі свого місця за столом. Зайшовши до кабінету, дівчина присунулася до нього ближче і зачинила за собою двері.

— Як я сумувала за тобою, мій любий, — сказала вона, обіймаючи його за шию. — В цьому немає необхідності. Все між нами давно минулося. — Нічого не минуло. Я бачу, як ти дивишся на мене, — Катя знову спробувала наблизитися. — А якщо я розповім твоїй дружині про нас із тобою? Тихо спитала вона.

Вітя почав працювати в офісі два роки тому, і йому одразу сподобалася чарівна Катя. Друг попередив його, що вона любить грати з усіма чоловіками, у тому числі з ним. Однак на новорічному корпоративі вони поцілувалися під сходами. А наступного ранку він прокинувся в ліжkу з нею, не пам’ятаючи, як він туди потрапив.

Потім він зустрів Настю, закохався в неї і за 5 місяців зробив пропозицію. Віталій повернувся додому з роботи та почав шукати дружину. Він здивовано глянув на порожню вішалку, зняв черевики і пройшов по квартирі. На плиті стояла каструля з вечерею. На столі лежали помідори та огірки для салату. Він набрав номер дружини. З кімнати почувся дзвінок мобільного телефону. Телефон Анастасії лежав на дивані! Він не розумів, що відбувається.

— Ну, куди ти зникла?! — якщо вона не взяла з собою телефону, то, швидше за все, кудись ненадовго відлучилася, можливо, в магазин… Він розслабився, зняв куртку та відніс її до коридору. Потім він увімкнув телевізор і почав дивитися новини. За деякий час дружина не повернулася. І що ж робити? Може, Катя виконала свою обіцянку та подзвонила їй? Він узяв телефон дружини та переглянув її останні дзвінки та повідомлення. Вона їй не дзвонила.

Він одягнувся, вийшов надвір і попрямував у магазин. Через скляні двері було видно зал майже порожнього магазину. Він продовжував йти і здалеку помітив машину швидкої допомоги, яка від‘їжджала від магазину. Вона виїхала на дорогу і промчала повз нього. — Вибачте, але нам зараз дзвонили…

Ваrітна жінка двадцяти п’яти років… — Що з нею сталося? Я її чоловік! Нарешті сказали номер ліkарні. Він їхав містом, обганяючи машини. Біля дверей «Приймального відділення» стояла машина швидкої допомоги. Він припаркував свою машину недалеко, не закривши навіть її на ключ. Забіг у відділення, а за поведінку його виrнали. Він зупинився перед будинком та заглянув у вікна квартири.

Натиснувши кнопку дзвінка, він притулився вухом до дверей, важко дихаючи. Замок клацнув, двері відчинилися, і перед ним, посміхаючись, з’явилася дружина. — Де ти була? Я помчав у магазин, потім у ліkарню, за «швидкою»… Скільки разів я тобі казав, щоб ти брала з собою телефон. — Я пішла в магазин і зіткнулася зі знайомою. — Весь час проговорила із сусідкою? Дорога мокра та слизька.

Так я й знав, що ти в осінніх чоботях… — спокійно сказав він, дивлячись на чоботи біля дверей. — Настенька… Він обійняв і притис до себе дружину. — Я був в жаху. Якщо з тобою щось трапиться, я піду з життя, — сказав він, торкнувшись губами до її чола. Після вечері вони стояли біля вікна і дивилися на сніг.

КІНЕЦЬ.