Ольга після роботи застала на кухні чоловіка з товаришем. Він був якимось його далеким родичем. Але вони називали одне одного саме так.

Він був Андрію троюрідним братом чи племінником тітки чоловіка. Ольга навіть не вдавалася в подробиці їхньої спорідненості. Він не був на їхньому весіллі, як численна рідня Андрія. У родинних зв’язках Ольга не зналася. У неї тільки мати, батько та бабуся з дідом. Інших родичів не було. Її мама єдина дочка, і вона сама теж єдина. Ось і вся родина.

На весіллі Ольга не могла запам’ятати хто кому та ким доводиться. Племінник, брат, дядько Андрія. Усі були для неї рівні. А вони самі в сім’ї зверталися один до одного по іменах. Ольга запам’ятала як чоловік їй знайомив з тіткою.

– Це моя тітонька Олена, – і тут же він звертався до неї просто на ім’я, хоча Олена була так років на 20 старша за нього.

Ось таке цікаве спілкування.

Оля і Андрій одружені вже майже рік, а вона так і не зрозуміла їхньої спорідненості.

Чоловіки сиділи за столом і щось бурхливо обговорювали. Сашко щось доводив Андрію. Андрій кивав на знак згоди. Іноді він теж вставляв своє слово.

– Оля. Вечеряти будеш? – одразу запитав Андрій.

– Зараз розігрію.

Оля зазирнула в холодильник, а там лише вчорашній борщ та тарілка макаронів. Сковорідка стояла на столі з однією котлетою. А було їх там 15 штук, вона готувала на два-три дні. Ну добре. У морозилці завжди є вареники. Оля закуповує їх по акції, щоби завжди були. На всякий випадок. Але вареників виявилася лише одна пачка. Дивно, вона лише два дні тому купувала 4 упаковки. Потім запитає Андрія. При гостю незручно. А може й питати не треба, у коридорі вона запнулася об пакет. І це було вже не вперше. У вихідні, тиждень тому, було так само. І якраз був Сашко. Сьогоднішній випадок є третім.

– Оля, а чого так мало. Нам треба закусити.

– Ну, ви вже напевно добре закусили. Вареників нема, котлет немає. Тепер три дні будемо на борщі з макаронами.

– А що твоя дружина готувати не вміє? Я м’яса хочу, смаженого. Багато.

– А в тебе у пакеті не м’ясо?

– Там моє! І не м’ясо.

Сашко був уже добряче «веселий». Андрій уклав його на диван і сам ліг поряд. Сваритися було марно, і Оля пішла в іншу кімнату. Але тут вона згадала про пакет у коридорі. Там опинилися вареники, макарони, відсутність яких Оля помітила у шафі, але списала на свою забудькуватість. А ще банка компоту та дві банки огірків. Це вже ні з чим не сплутаєш. Огірки та компот Оля закривала сама. А фрукти та овочі привозила її мама.

Оля швидко все розклала на свої місця, а пакет почепила на гачок у коридорі.

Прокинулася вона вночі від незрозумілого галасу.

Сашко, ще не проспавшись, нишпорив у холодильнику. І стояв він із тим самим пакетом із коридору. Її він не помітив. Світло тільки в холодильнику, а ще досить темно. Андрій сидів за столом, вірніше спав упустивши голову. Сашко забрав вареники з морозилки, забрав ковбасу і теж кинув у пакет. Молоко та сметану теж у пакет.

Він обнишпорив майже всі шафи. Оля чекала.

– Андрій. Я не зрозумів. Вчора ти мені вареники дав, а сьогодні їх нема. О знайшов! І скажи дружині, щоби м’яса купила.

Оля увімкнула світло.

– Андрій. Що це означає? – Запитала Оля.

Чоловік мовчав. Оля забрала пакет і виставила зухвалого родича за двері.

– Якщо ще раз таке повторитися – підеш слідом.

– А я піду. Прямо зараз піду, – все ще «веселий» Андрій почав одягатися.

– Ключі залиши.

– Навіщо?

– Речі твої я залишу біля дверей.

– Це як? Поясни. Квартира спільна. Я повернуся.

– Якщо більше не буде тут твоїх друзів – залишишся. Але якщо без мого відома будуть ось такі гості – підеш разом із ними і назавжди. Квартиру купили ми, але на гроші моїх батьків. Підеш з чим прийшов.

Андрій мовчки роздягнувся і пішов спати.

– Вибач, – сказав він вранці. – Винен. Не розумний. Мені й мама казала, щоб я із Сашком не зв’язувався. Він всіх уже дістав. Йому жити нема де, батьки навіть виставили. Звільнився нещодавно. Гульбанить він сильно. Більше такого не буде.

І більше вони Сашка не бачили.

КІНЕЦЬ.