У Ані відносини зі свекрухою оригінальністю не відрізнялися. Що викликає невдоволення, щось підчистить, дещо й у вічі скаже. Однак із онуками доnомагати не відмовляється. І прямих гидот не робить. Але рік тому, влітку… Ані у спадок від бабусі дістався будиночок у селі.

Подружжя користувалося ним як дачею. Свекруха теж туди приїжджала. Відпочивала, гуляла, з городом та садом доnоможе. Минулого літа Ганна закупилася цукром, і з дітьми поїхала на дачу, щоб варити варення з чорної смородини.

Прибувши на місце, вона була неприємно вражена. Кущі були, а от ягоди з них зникли. Подумала, що це хтось із сусідів зібрав ягоди на продаж, щоб «поправити здо ров’я».

Засмучена сильно, але чоловікові дзвонити не стала. А вранці сусідка, яка принесла Ані яєць на сніданок дітям, запитала: — Чого це твоя свекруха днями одна приїжджала? Аня здивувалася, але не подала вигляду. Після сніданку вона зателефонувала свекрусі.

— Сусідка каже, що ви чогось приїжджали на дачу. Не підкажете – навіщо? — Запитала вона. — Анечко, я захотіла відвідати дочку та онуків, от і набрала трохи ягід дітлахам. Там все одно багато. — Багато?

Я приїхала варення варити, а тут жодної ягоди! — Та годі тобі. Звари зі слив. Ягоди для дітей зовиці пошко дувала. Звичайно, Аня не відмовила б, звернися свекруха до неї по-людськи. І не обібрала б усі кущі до останньої ягоди. Чому її діти мають бути позбавлені смородинового варення?

Чим вони гірші за племінників чоловіка? Вона довго не розповідала про це чоловікові. Але з початком дачного сезону, боя чись, як торішня історія знову не повторилася, розповіла все чоловікові і попросила переговорити з матір’ю.

Спершу свекруха влаштувала істерику зі скан далом, кричала: «Та щоб я туди ще ногою!» Але що ближче літо, то частіше вона питає у невістки: «Коли ж на дачу поїдемо?»

КІНЕЦЬ.