Коли я відчула бiль у спині, відразу зателефонувала до Миколи.

Ми сіли в автомобіль та поїхали в пологовий будинок. З цим пологовому будинку ми давно вже домовилися про те, що я буду народжувати тільки тут, оплатили окрему палату.

Ми з чоловіком дуже хвилювалася, адже очікуємо на двійнят. Микола увесь час тримав мене за руку та не відходив від мене ні на крок.

Я була здивована наскільки спокійно тримається мій чоловік.

Після того, як народилася перша дитина, увесь медперсонал раптом замок, а Микола втратив свідомість. Це було щось неймовірне – мій перший син народився з темною шкірою.

Не встигли ми оговтатися від такої події, як на світ з’явився другий син з білою шкірою. Тоді Микола сказав, що це його син.

Я не могла повірити, що таке з нами трапилось.

Як так могло статися? Я з усіх сил переконувала чоловіка, що я йому не зраджувала. Микола мовчав.

Ніхто не міг пояснити те, що трапилось. Ми чекали поки прийдуть родичі.

Моя мама усіх запевняли що я чесна дівчина і ніколи не зраджу чоловіка. Сказала, що якщо хтось сумнівається в моєї вірності, хай зробить тест ДНК. Мама на 100% впевнена що обоє синів Миколи.

В розмову втрутилися мама Миколи та сказала, що їй що коли Віра Павлівна навчалася в університеті, разом з ними вчився темношкірий хлопець. Моя свекруха тоді в нього закохалася. Вони недовго зустрічалися та її коханий поїхав додому.

Віра Павлівна дізналася що вагітна. Її син, він же мій чоловік, народився з білою шкірою. Тепер усе стало на свої місця та Микола полегшено зітхнув.

КІНЕЦЬ.